Внутрішній шар первинної кори

Первинна анатомічна будова кореня — Морфологія і анатомія кореня — ОСНОВИ МОРФОЛОГІЇ І АНАТОМІЇ РОСЛИН — БОТАНІКА З ОСНОВАМИ ГІДРОБОТАНІКИ (ВОДНІ РОСЛИНИ УКРАЇНИ) — Б.Є. Якубенко

VІІІ. ОСНОВИ МОРФОЛОГІЇ І АНАТОМІЇ РОСЛИН

Морфологія і анатомія кореня

Первинна анатомічна будова кореня

Первинна будова кореня формується комплексом первинних меристем конуса наростання кореня. Вона має три складові: епіблему, первинну кору і центральний осьовій циліндр.

Первинну будову можна розглядати на молодому корені, за кілька міліметрів від кінчика. Вона притаманна всім вищим рослинам, але у односім’ядольних зберігається протягом усього життя, а у двосім’ядольних та голонасінних властива тільки кінчикам коренів, а по мірі росту кореня замінюється на вторинну.

Зверху корінь укриває епіблема — первинна покривна тканина, яка виконує всмоктувальну функцію. Характерна її особливість — наявність великої кількості тоненьких кореневих волосків, які збільшують площу поглинання кореня в десятки разів і забезпечують всю рослину водою та мінеральними речовинами. Клітини епіблеми живі, тонкостінні. У різних умовах на коренях навіть однієї й тієїж рослини кореневі волоски розви — ваються неоднаково — в сухому ґрунті — інтенсивніше, ніж у вологому. У болотних та водних рослин кореневих волосків немає, або вони утворюються, коли рослини переходять до ксерофільніших умов зростання.

Під епіблемою розташований оптимально виявлений шар первинної кори. У первинній корі вирізняють три частини: екзодерму, мезодерму і ендодерму. Безпосередньо під епіблемою знаходиться екзодерма. Вона одно, або багатошарова й утворена щільно стиснутими клітинами, клітинні стінки яких з часом корковіють. За умов просування кінчика кореня вглиб клітини епіблеми швидко руйнуються і тоді функцію покривної тканини виконують клітини екзодерми.

Мезодерма — найпотужніша тканина. Вона утворена округлими тонкостінними живими паренхімними клітинами з великими міжклітинниками. Пухке розміщення основної маси паренхіми створює оптимальну аерацію У водних і болотних рослин розвиваються великі повітряні порожнини, у деяких рослин формуються різні вмістища, інколи трапляються механічні елементи. Функція клітин мезодерми — проводення поживних речовин від кореневих волосків у центральний циліндр до провідної системи, синтез та накопичення запасних речовин.

Ендодерма — внутрішній шар первинної кори, який складається з одного шару щільно зімкнених між собою клітин. До її складу входять два типи клітин: одні мають підковоподібні потовщення клітинної оболонки (пояски Каспарі) і з часом відмирають, інші, тонкостінні, з густою цитоплазмою — пропускні, проводять воду та поживні речовини від мезодерми до центрального циліндру і розташовані навпроти променів первинної ксилеми. Ендодерма виконує механічну функція, і , крім того, регулює переміщення розчинів поживних речовин у горизонтальному напрямку, від периферії — мезодерми, до центрального циліндра, де розташовані провідні елементи ксилеми.

Усю центральну частину кореня займає центральний осьовий циліндр (стела). Він починається перициклом — первинною латеральною меристемою кореня, яка складається з живих, тонкостінних клітин, у більшості рослин він одношаровий, але у деяких буває багатошаровим. Під перициклом разташовуються клітини прокамбію, які з часом перетворюються в первинні провідні тканини — первинну ксилему і первинну флоему. Первинна ксилема проводить воду і мінеральні речовини від кореня до інших органів рослин і забезпечує висхідний потік. Вона має вигляд багатопроменевої зірки і складається з судин протоксилеми і метаксилеми. Кількість променів ксилеми у рослин може бути різною. Між променями ксилеми розміщені ділянки первинної флоеми. Первинна флоема, представлена багатокутними живими ситоподібними трубками з клітинами-супутницями. Вона забезпечує низхідний потік пластичних речовин. Провідні тканини розташовуються по різним радіусам стели і формують радіальний закритий провідний пучок. Іноді центральну частину кореня може займати склеренхіма або тонкостінна паренхімна.

Корені гігрофітів мають деякі особливості будови. У деяких рослин, що живуть у товщі води корені редуковані. Часто вони розташовані в поверхневих шарах ґрунту, і слабко галузяться. У деяких видів рослин мають товсті і міцні кореневища, які відіграють роль якоря і зберігають запасні поживні речовини.

Корінь осоки гострої (Carex acuta L.) (рис. 59) якому притаманна тільки первинна будова, має певні пристосування до умов надмірного зволоження. Корінь вкритий епіблемою, яка вирізняється повною або частковою відсутністю кореневих волосків. Під епіблемою знаходиться кілька шарів екзодерми, за якими розташована особлива тканина — аеренхіма (повітро- носна паренхіма). Вона вирізняється наявністю великих міжклітинників, заповнених повітрям, її клітини містять крохмальні зерна. Під нею один-два шари типової мезодерми. Ендодерма добре виражена завдяки розвитку поясків Каспарі. Центральний циліндр починається з перициклу, між клітинами якого місцями вклинюються клітини склеренхіми. Провідний пучок закритий радіальний і складається з трипроменевої первинної ксилеми. Між великими судинами метаксилеми розташована склеренхама. Невеликі ділянки первинної флоеми розташовані між променями ксилеми. Центральна частина кореня заповнений паренхімними клітинами.

Корінь очерету звичайного (Phragmites communis Trin.) також має певні особливості, повязані зі зростанням в умовах надмірного зволоження. Зовні корінь вкритий епіблемою, клітини якої мають потовщені, вкриті кутикулою оболонки. Далі розташована підепіблемна паренхіма і склеренхімне кільце. Екзодерма відсутня.Мезодерма представлена системою повітряних порожнин — потужною аеренхімою. Її клітини передають водний розчин мінеральних речовин до центрального циліндра в горизонтальному напрямку. Внутрішня частина первинної кори ендодерма має слабо виражені пояски Каспарі. Центральний циліндр починається перициклом, за яким знаходится закритий радіальний провідний пучок.

Рис 59. Поперечний розріз через товстий (а) і тонкий (б) корені осоки гострої:

1 — добре розвинена паренхіма кори (повітроносна паренхіма), 2 — ендодерма, 3 — флоема,

4 — судинна ксилема, 5 — перицикл, 6 — крохмальні зерна, 7 — екзодерма

Корінь ряски малої (Lemma minor L.) Ряска — невеликих розмірів рослина, яка росте у ставках та інших стоячих водоймах на поверхні води. Тіло її складається з видозмінених стебел, що функціонують як листки. З нижнього боку розміщені прямі, нерозгалужені корінці. Зовні корінь укритий епіблемою, великі прямокутні клітини якої виконують всисну функцію. Первинна кора тонка, через неї видно центральний осьовий циліндр. Окрім кори та осьового циліндру, кінчик кореня має ковпачок, що добре видділяється. У клітинах ковпачка є хлоропласти, а у деяких — рафіди — голчасті кристали щавелевокислого кальцію. Між ковпачком і епіблемою розміщена порожнина. Ковпачок утворюється з клітин епіблеми.

Источник

BigBro

В залежності від екологічних умов у більшості рослин змінюється характер елементів, з яких вони складаються. Разом з тим перерозподіляються і тканини, більшість з яких проходить через всі органи рослини безперервно. Однак вони видозмінюються в різних частинах у відповідності з їх функціями.

У початковий період розвитку в стеблі деревної та трав’янистої двудольного рослини найчастіше виділяють первинну кору, центральний циліндр і серцевину.

Стебло

Первинна кора стебла є його зовнішньою частиною. Покрита вона епідермісом і простягається до центрального циліндра. Включає в себе основну паренхіму, ассимиляционную, механічну, видільну, запасающую, секреторну і інші тканини. Переважно формується багатошарової тунікою конуса наростання. Первинна кора при переході до будови стебла вторинного типу деформується і за результатами діяльності фелогена відторгається у кірковий шар.

Особливості будови первинної кори

Між двома сусідніми тканинами: епідермісом і эндодермой, укладена ця кора. Для різних груп рослин неоднакові цитологічні властивості цієї частини стебла.

Первинна кора у своєму складі крім двох прилеглих один до одного тканин має:

• субэпидермальный шар — гиподерму, який здебільшого складається з живих клітин з зеленими пластидами;
• механічні тканини, найбільш поширеною з яких є колленхима (зустрічаються також волокна і склереїди);
• основну паренхіму.

Функції

Первинна кора виконує наступні функції:

• захищає стелу;
• сприяє вибірковому поглинання речовин з ґрунту та їх транспортування в стелу;
• сприяє у завантаженні ксилеми;
• є зберігачем запасів води (кореневі шишки аспарагуса);
• у ній також розвиваються гіфи грибів, що утворюють мікоризу.

Ендодерма

У всіх органах рослини присутній ендодерма як внутрішній шар кори. Найбільш диференційована вона в коренях і представлена в стеблі переважно однорядним, вузьким шаром клітин, які розташовані дуже компактно.

На перших етапах розвитку ендодерма диференціюється в онтогенезі рослини і з клітинами кори має загальне початок, тому справедливим буде її назвати найглибшим шаром кори.

Стадії эндодермы

Меристематическая фаза эндодермы називається проэндодермой, або ембріональної эндодермой. Про типовою эндодерме можна говорити тільки після того, як потовщена смуга іншого хімічного складу виникає на найдрібніших целюлозних стінках її клітин. На поперечному перерізі ця смуга добре помітна. Вона оперізує поперечні і радіальні стінки клітин. Смуга носить назву Каспари в честь вченого, який вперше докладно описав її. Першою стадією розвитку эндодермы є клітка з такою смугою.

Друга стадія обумовлена появою на стінках клітин субериновой пластинки, яка утворюється рівномірно по всій стінці. Повністю не пояснений механізм формування суберіна, проте відомо, що причиною його виникнення є окислення і конденсація фенолів і ненасичених жирних кислот за сприяння ферментативної системи.

Численні шари целюлози поступово накладаються на вторинну стінку на третій стадії эндодермы. У більшості випадків ці шари видно в мікроскоп без попередньої обробки. Вони лигнифицированы і можуть містити в собі різні включення.

У яких рослин присутній ендодерма?

Ендодерма широко поширена серед різноманітних груп рослин. Тільки у псилофітів (самих нижчих форм копалин, що не мають листя) вона відсутня. У птеридофитов ендодерма на першій і другій стадіях, за деякими винятками, що знаходиться в корені, черешках вайі, стеблі і листочках перистого аркуша, тобто вона проходить через все тіло рослини. Ендодерма також знаходиться в коренях голонасінних рослин, там вона швидко перетинає першу стадію і переходить у другу, а третій ніколи не досягає. Також вона не зустрічається в стеблах голонасінних, тільки більш або менш глибоко заходить у гіпокотиль у хвойних.

Дуже правильне будова має ендодерма в коренях покритонасінних. Залежно від виду рослини, перша, друга або третя стадія можуть зберігатися на великій довжині кореня. Для стеблових органів і коріння водяних рослин характерно тривале продовження першої стадії эндодермы.

Як правило, типова ендодерма відсутня в надземних органах покритонасінних. Однак відмінною рисою внутрішнього шару кори від інших клітин є те, що він містить в собі у великій кількості великі крохмальні зерна. Цей шар вважають гомологом эндодермы, так як він займає її місце.

Більш старі ділянки займає звичайна коровая паренхіма, але буває і так, що крахмалоносное піхву, так ще називають внутрішній шар первинної кори, розмежовується як типова ендодерма, має смуги Каспари.

Перидерма

Первинна кора у деревних рослин недовговічна. Перидерма (вторинна покриває тканина) закладається в різних шарах кори у різних рослин на гілках першого року життя. Всі тканини, які виявилися зовні перидермы, незабаром відмирають, так як вони ізольовані від центрального циліндра і живих тканин кори. У зв’язку з тим, що феллоген сприяє відкладенню пробкової тканини, обсяг тканин первинної кори буде поступово скорочуватися. Коли відбудеться закладення фелогена, вона буде відсунута назовні шарами пробки в эндодерму або в перициклу, де незабаром засохне.

В цей же час у центральному циліндрі відбуваються значні зміни, завдяки діяльності камбію.

Зазвичай вторинну кору, деревину і серцевину розрізняють у вторинній структурі стебла.

Такі поняття, як первинна і вторинна кора, не є гомологічними. Остання відрізняється від першої складом, функцією і походженням і являє собою сукупність тканин, які лежать зовні від камбію, включаючи твердий і м’який луб.

Якщо ж зберігаються залишки первинної кори, то їх називають вторинними покривними тканинами. Саме таким чином різні за функціональним значенням і походженням тканини потрапляють у вторинну кору.

Источник

Кора

Кора — звичайно так називають зовнішню, периферичну частину стовбура або гілки, більш-менш легко відокремлювану від внутрішньої (набагато більш щільною) маси деревини. В ботаніки корою (у дерев’янистих рослин) називають сукупність різних тканин, що знаходяться між шкіркою і камбіальних кільцем. Клітини камбію дуже ніжні, розриваються легше інших, а тому кора віддирається легко в цьому місці від лежачої під нею деревини.

Кора японського клена.

Нарости на місці пошкодження у молодого ясеня.

По фактурі і малюнку кори виділяють:

• дерева з гладкою корою ( бук, граб, айлант, вишня);
• дерева з пластинчастої корою ( каштан, платан, евкаліпт);
• дерева з дрібно-трещіністой корою ( груша, ліріодендрон, гінкго);
• дерева з глибоко-трещіністой корою ( дуб черешчатий, верба біла).

1. Будова

Розрізняють первинну і вторинну кору. Первинна кора являє периферичну частина так званої основної тканини; це — тканина постійна. Вторинна кора народжується з камбію і, завдяки діяльності останнього, поступово потовщується [Невелике потовщення первинної кори відбувається лише при утворенні в ній так звані. перідерми. Її називають ще інакше флоемой або лубом. Під останнім назвою вона і буде розглянута детальніше.

Про вторинної корі див. статтю Луб

1.1. Первинна кора

Первинна кора складається з паренхіматіческіх клітин, часто містять хлорофіл і зерна крохмалю. У ній, у свою чергу, нерідко можна розрізнити зовнішню і внутрішню частини. Перша прилягає до шкірці і складається з клітин, щільно один з одним зімкнутих, часто перетворених в пучки колленхіми або склеренхіма. Друга частина складається з тонкостінних клітин, пухко пов’язаних між собою, з невеликими міжклітинними проміжками. У рослин водяних і болотяних, останні досягають значних розмірів, часто зливаються один з одним, утворюючи великі повітряні порожнини і канали, зазвичай відокремлені один від одного лише одним шаром клітин (Межклетние простору). Іноді такі канали безперервно тягнуться через все міжвузля (наприклад у представників родів Hippuris, Ceratophyllum, Myriophyllum), в інших випадках вони перериваються поперечними перегородками (Marsilia, Potamogeton, Butomus та ін.)

1.2. Ендодерма

Самий внутрішній шар клітин первинної кори утворює так звані. Ендодерми, інакше охоронний або захисний шар або захисне піхву, яка демонструє всю вторинну кору, і разом з тим — всю систему судинно-волокнистих пучків або, за термінологією Фан-Тігем і його послідовників, — » центральний циліндр «. Ендодерма існує в стеблах і в корінні, але в останніх вона виражена набагато рельєфніше. Клітини ендодерми мають особливий пристрій: на радіальних їх стінках (якими вони щільно прилягають один до одного) помітні характерні хвилясті складки, на поперечних розрізах є у вигляді особливо типових темних плям ( плями Каспарі). Спочатку тонкі, чисто целюлозні оболонки клітин поступово кутікулярізуются; при цьому процес кутікулярізаціі починається з тільки що згаданих складок і захоплює під кінець (в більшості випадків) всю оболонку. Щільно зімкнуті клітини роз’єднують систему первинної кори від системи судинних пучків, служачи для останньої «захисним піхвою». Це має істотне фізіологічне значення. Атмосферне повітря, що проникає через продихи в межклетние порожнини первинної кори, не може, завдяки ендодерми, з останніх потрапити в водяні шляхи судинних пучків і тут заважати пересуванню води. З тієї ж причини повітря в гістологічних елементах судинних пучків може мати інший склад і перебувати під іншим тиском, ніж атмосфера, навколишнє рослина. Однак, ендодерма не перешкоджає вільному обміну води і розчинених в ній речовин між первинною корою і «центральним циліндром» (в корені, наприклад, до останнього вільно притікає вода, що поглинається кореневими волосками). Нерідко з плином часу оболонки клітин ендодерми більш-менш сильно товщають і дерев’яніють, при тому зазвичай більше на внутрішніх стінках, ніж на бічних (радіальних). Втім, у деяких клітин оболонки залишаються як і раніше тонкими, не товщають і не кутікулярізуются: при пересуванні речовин такі клітини відіграють роль проходів або шлюзів (Durchlasszellen) в ендодерми. Хвилясті складки на радіальних стінках, кутікулярізація оболонки і рясне скупчення крохмалю — ось ознаки, що відрізняють клітини захисного піхви від сусідніх. У повітряних стеблах, де ендодерма, як уже було згадано, виражена не настільки ясно, як у коренях, велике скупчення крохмалю є особливо типовою ознакою, завдяки якому тут ендодерми часто називають крохмальним піхвою. На думку Сакса і деяких інших ботаніків, пересування крохмалю по рослині і відбувається переважно з цього піхві. [1]

2. Фотогалерея

• Наріст кори дуба (Quercus robur) на місці пошкодження

3. Використання

За чеським дослідженням Ректоріса, процентне відношення кори до всієї деревної маси становить:

Гілки дуба дають (по Гребе) на 8-10% більше кори, ніж стовбури. На скільки змінюється наведене відношення з розмірами дерев, видно з гессенських досліджень Вальтера: у колів воно коливається між 15,5-28,6%, середня 27,2%, жердянка (0,1-0,2 куб. М) 10, 2-14,5%, середнє 12,0, нетовстих стволів (0,2-0,7 куб. м) 7,0-15,2%, середнє 11,6 і великих стовбурів (0,7-2,0 куб. м) 7,7-12,4%, середня 9,8. У дубовій корі (по Гребе) 24,3%, за обсягом від усієї маси; гладкою «дзеркальної», 21,4% хорошою розтріскалася і 16,8% грубою, малоцінної.

Кора в більшості випадків не має майже ніякої цінності, хоча іноді служить матеріалом для різних виробів — піддається механічній або хімічній обробці; так, кора дуба, багатьох верб, їли, модрини і частково берези (власне «зазелень» без берести, в Сибіру і Норвегії) і вільхи вживається як «корье-дубль», «Дубен» або «дуб» при виробленні шкір (див. Дубильні матеріали) і потім, після вимочкі, йде за кордон на приготування брикету.

Кора пробкового дуба доставляє пробку; береста берези — матеріал для досить різноманітних виробів і для добування дьогтю. Кора липи, верб і ільмів дає лико для личних виробництва і, крім того, перша — мочало для рогож і лантухів, лубок для різних виробів. З кори осокора виробляються наплавлення до самоплавам і неводам. Дахи з соснової кори (Новгородська губернія) набагато краще солом’яних; ялинова кора вживається на підстилку під дранічние покрівлі. З вербової кори ( Salix purpurea і Salix helix ) Видобувається саліцин, в’ють мотузки для неводів і т. п. Кора вільхова і волоського горіха придатна для фарбування в чорний і коричневий кольори; з лубу рокитника (( Citysus laburnum і ( Citysus alpinus ) Плетуть в Італії прекрасні капелюхи і т. п.

На Північно-Заході Росії відсоток кори їли коливається в межах 9-10,5%.

3.1. Заготівля кори на початку XX століття

Найкращий час для заготівлі кори — наступ повного руху соків в дереві, коли вона легко відстає від деревини — «знімається панчохою» або цілісним шматком. «Окорені» або «ошкурювання» виробляється, залежно від мети заготовки кори, як на зрубаних, так і на зростаючих деревах, наприклад, при заготівлі лик, берести, дубль і на мочало можна користуватися деревами, що стоять на корені, роблячи поздовжні і поперечні розрізи кори сокирою або «пешенкой» — залізним долотцом на довгій ручці — і віддираючи кору від деревини пешенкой ж або простий палицею з загостреним косим зрізом, кінцем, або ж прямо руками. При віддирання корья-дубль його не відокремлюють від решти кори верхнім надрізом, а залишають висіти і сохнути на стовбурі, під захистом крони дерева. У зростаючих дерев кора знімається лише зі ствола, на гілках ж і сучках, часто більш цінна за своїми якостями, залишається і непродуктивно пропадає. Береста на вироби, липова К. на лубки і соснова і ялинова для дахів зручніше заготовлюються зі зрубаних дерев тим же способом, як і з зростаючих, причому знаряддя, що вживаються для зняття дубової К., схожі загалом, бувають в Німеччині та Австро-Угорщини дуже різної величини, форми і види з заліза, дерева і кістки і назив. дубловимі ложками, різаками, долотцамі і т. п. [2]

Бобри також добре знайомі зі сдіркой кори

Для здешевлення сдіркі кори і виробництва її взимку, коли робочий день коштує дешевше, придумано штучне окорені за допомогою пари. Апарат Метра — рід паровика, в якому пар з однієї частини горизонтального котла переходить в іншу, де в ящику поміщається матеріал, який підлягає окорені; після відпарювання кора легко відстає від деревини. Ще краще інший апарат Номезона (Nosmaison), що складається з рухомого циліндра котла на двох колесах, внизу якого видобувається пар, що надходить, після перегрівання у верхній частині до 200-250 , в бочки, де поміщається окореваемий матеріал. В добу очищається від кори до 1000 кг [3]. Використовувався також апарат Моржі, що представляє заощадження в роботі, порівняно з ручним окорені, щодо 1:6 [4].

Знята кора повинна бути добре просушена і сберегаема від підмочки дощем, переважно з нижнього боку, що прилягала до камбіального шару, що особливо шкідливо відбивається на її якостях як дубль. Ймовірно, на цій же підставі рубають у нас на заплавних луках вербу на корье до розливу річок, так як потім виходить менш придатне корье. Точно також вимочкі або намокання липової К., при заготівлі її, шкідливо впливає на цінність отриманих з неї сеча, зменшуючи їх білизну. Внаслідок цього при просушування заготовленої К. в лісі її прикривають зверху шматками старої грубої К., а за кордоном, дуже часто, навіть непромокальними або клейончастими брезентами. Ступінь висихання К. в лісі, розробка її та сортування бувають різні, дивлячись по відмінності деревних порід. Так 1) дубль — дубове і у нас вербове, — заготавливаемое з молодих тонкомірних дерев, втрачає у вазі, при лісовій сушінні, 40-50%, при подальшому ж висиханні в шкіряних заводах, протягом трьох тижнів, близько 5-6%. К. вельми рідко заготовлюється прямо в складеному заходи, а здебільшого попередньо зв’язується в пучки або в’язки, дуже різної довжини і товщини, для чого вживаються різноманітні верстати і преси ([5]) і продається за вагою. Це цілісне корье-дубль — «полузіна» — часто є в торгівлі вже подрібненим і набитим в кулі або мішки, для чого воно перемелюється за кордоном на особливо влаштованих з цією метою млинах, товчеться в ступах — «дуботолчеях» (Пермська губ.), часто влаштовуються на Волзі при вітряних млинах (Костромська і Нижегородська губ.) або іскрашівается (вербове) молотьбою ціпами і навіть ще більш первісним способом: просушивши К. в клуні, причому вона втрачає у вазі до 12,5% і робиться дуже крихкою, молотять її 2 — 3 кіньми, запряженими у вози або одноколці з двома колесами, навантажуючи останні, для більшої ваги, камінням (СР Гарман). Краща дубова кора «дзеркальна» має гладку, блискучу поверхню сріблясто-сірого кольору, нерідко з більш темними плямами. У гідність дубль можна переконатися при розгляді розрізу під лупою: в останньому шарі можна помітити світлі неправильно-круглі, овальні і навіть звивисті цятки, горіхового кольору; чим значніше число їх, тим вища якість дубль. Найбільш сприятливі для дубль — помірний клімат, сонячне — південне або західне — положення, свіжа, досить пухка і багата вмістом мінеральних речовин, тепла грунт, хоча, загалом, дубняки, що повертаються на дубль, мало вибагливі на грунт і дуже добре ростуть на голих скелях ( Рейн) і на тощем піску — вересових пустирях ( Голландія і північна Німеччина).

За дослідженнями Гребе, ніж сирее місце розташування, тим менше отримують корья за обсягом, зате воно тяжче. Точно також на піщаній і глинистому грунті кількість дубової К. буває однаково, але на першій вона важча. На якість дубль впливає

• рід господарства (низькостовбурні, особливо у вигляді лесохлебного, заслуговує перевага);
• оборот рубки, який повинен бути близький до віку настання найбільшого щорічного приросту і для отримання однієї тільки К., дорівнює 14-20 рокам. У цьому випадку дохід при зруб десятини, в середньому, 515 пуд. і 13 куб. саж.;
• повнота насаджень — своєчасне, в належній мірі, виробництво прочисток, проріджування і прохідних рубок;
• склад насадження: при значній домішки другорядних деревних порід К. дуба буває тонше і тому з кожного дерева виходить її менше. За Нейбранду, при переході від змішаного насадження до чистого, дохід збільшується, в середньому, до 21%, а внаслідок поповнення насадження, після зруб, дубом, можна отримати К. при здає вирубці в середньому 50% (Ейкмейер). Навпаки, при залишенні навіть дуже помірного числа дерев «на перестій» або у вигляді «маяків» (середнє господарство) дохід у вигляді К. зменшується на 30-35%. При самому ретельному збереженні дубль вміст у ньому таніну, протягом короткого навіть часу, значно змінюється. Загалом, «корьевое господарство» в дубняках одне з найбільш вигідних, і в змозі дати, навіть на поганий грунті (Голландія), до 7% на зав’язаний в ньому капітал. Хоча наприкінці вісімдесятих років ціни на дубове корье сильно впали за кордоном, внаслідок введення там сурогату — дублення шкір мінеральними речовинами, але в даний час вимога на корье-дубль знову починає зростати [У Німеччині по 410000 дес. під дубловимі дубняка, для задоволення ж потреби всієї Європи в дубовій К. необхідна площа дубняків близько 35 000 0 0 дес.].

СР Hohenstein, «Die Eichensch l-Wirthschaft» ( 1861); Tribolin, «Der Eichensch lwaldbetrieb» ( 1876 ​​); F v. Hohnel, «Die Gerberinden» ( 1880); Ф. Арнольд, «дубль і дубняки» («Жур. мануф. і торгівлі», 1866, VI); В. Собічевскій, «Про повернення дубових нізкоствольніков з метою отримання дубль для вичинки шкір» («Записки Имп. Заг. Сільсько-Хоз. Південної Росії», 1872, т. II); М. Йоельсон, «Про повернення дубових нізкоствольніков з метою отримання дзеркальної К. для дублення», («Лісовий Журнал», 1889). Вербова К. — «задубіть» або «кірка» (СПб. губ.), «Рокитник» — вживається у нас переважно як дубль, зрідка — як виробний матеріал для деяких плетених виробів, напр. личаків; правильного вербового корьевого господарства до сих пір ще не заведено. Розрізняють (Пенз. губ.) У торгівлі три сорти вербової К.: раменах або лісове корье — вищий сорт, заготовлюють з волосистих або волохатих верб (Salix caprea S. aurita, S. cinerea); таловоє або канавное корье — К. талових або тальнікових верб (S. viminalis, S. fragliis, S. pentandra та ін) з гладким листом, і Ветлова корье; останнє має червонуватий колір і буру нижню сторону — «підкладку», — і тому домішка його до вищих сортам сірувато-білого кольору з білою підкладкою, часто практикується торговцями, легко впізнається на-віч. Про кількість витрачається у нас вербової К., через брак точних даних, можна судити приблизно; так напр., З однієї Фінляндії щорічно привозиться в СПб. більше півмільйона пуд. Відпустка «деревної К.», переважно дубль, з Росії за кордон незначний; вивезено: 1890 р. — 57064 пд. (44135 р.), 1891 р. — 55232 пд. (34102 грн.) І 1892 р. — 84300 пд. (57935 грн.). Ймовірно, що вищевказані умови зростання насаджень впливають і на якості берести і липової К., хоча вони поки і мало ще досліджені. Щодо обліку берести см. Береста. Липова К. знімається як з молодих дерев, так і з середньовікових і старих, але технічні якості її, а тому й вживання, різні. Для збору молодий К. — «лик», «лукон» або «смичін» — обдирають К. з зростаючих дерев, залишаючи на корені голі стовбури, або попередньо зрубують їх. Розрізняють лико: а) за часом заготовки: перводерное — здерті навесні — і дранец, зимової сдіркі; б) за родом заготовки: «трубки» — цільна К., знята з усього стволика, і «шмагати» або «полосовка» — зняте смугами або «стрічками». Облік лик при продажу дуже різноманітний в різних губерніях, тут треба обмежитися лише приведенням деяких назв: партіями (Мінська, Волинська) — 60 пучків по 40 лик (Ряз. губ.); «Копами»: 60 «вясел» по 30 «скручуванням» ; згорнуті «тисячами» (Пенз.), «сотнями» (пн.-зх.. і зап. губ., Владім.), з відмінністю за сортами, «пучками» (Володимирська), «ношами» і «ношіцамі» — в 100 штук (Вітебська, Тульська), 60 великого чи 100 дрібного — дві «полуношкі». Зрідка, місцями, лико продається на вагу — пудами. З куб. сажня дрібних липових дров виходить 40 пд. сирих лик, а з хмизу — 15 пуд. У куб. сажня лик (вагою 71 пд.) 104 пучка, по 30 штук в кожному (Владім.). З середньовікових 40-50 літніх — «садових» — лип не цілком ще згрубла К. (власне луб) йде на приготування сеча, для чого вона знімається в травні або на початку червня, коли, за зауваженням робітників, її «розмочити дощ, розпарить сонце і розгойдає вітер «. У» мочальніков «К. повинна легко відділятися. Вона, як» мочальним дуб «, знімається зі» знімача «» трубою «або» трубкою «цілісними шматками в 6 арш. довжини, що зберігають форму стовбура, і враховується «зв’язками», що складаються з 3-6 трубок, вкладених одна в іншу, К. більш товстих дерев, в 5 — 6 ВРШ., йде на приготування товарних дубьев і розрізається на шматки не менше 4 арш. довжини і 1 арш. ширини. Дуже товста К. зі старих дерев — «полубіна» — дає сухий, крихкий, луб — «луботь».

Примітки

1. Докладніше див І. Бородін, «Курс анатомії рослин «( 1888); Van-Tieghem, «Trait de botanique» (т. I, 1891)
2. Lohlfel, Schlitzlffel, Rindschler, Rindreiser, Lohschler та ін Малюнки їх і опис в «Die Gerbrinde von Neubrand»; «Oesterreichi sche Monatschrift fr Forstwesen», XXIV Bd., 1874; «Monatschrift fr Forst-und Jagdwesen», 1875; » Zeitschrift der deutschen Forstbeamten «, 1877;» Americanischer Agriculturist «, 1879 і ін
3. J. Maitre, «Ecorcement du bois la vapeur», «Revue des eaux et forts», 1866; W. Wohmann, C. Neubauer і С. A. Lotichius, «Die Schlung Eichenrinden zu jeder Jahreszeit vermittelst Dampf nach dem System von J. Mai tre», 1873; про апарат Номезона: «Centralblatt fr die gesammte Forstwesen», 1878
4. малюнки в «Revue des eaux et forts», 1880; СР також «Centralblatt fr die gesammte Forstwesen», 1880
5. малюнки їх в «Allgemeine Forst-und Jagdzeitung», 1872 і «Oesterreichische Monatsschrift f. Forstwesen», XXIV Bd., 1874

Источник