Структура та основні поля кори головного мозку людини

Содержание статьи

Кора головного мозку: її шари, області та функції

Як людина, все, що ми відчуваємо, розум і сприймаємо, а також наша здатність рухатися і виконувати будь-яку діяльність, має свій початок у нашому мозку.

Протягом усієї цієї статті ми поговоримо про кори головного мозку, а також про її шари і різні структури, які його складають, і функції, які має кожен з них.

  • Пов’язана стаття: «Частини людського мозку (і функції)»

Що таке кора головного мозку?

Кора головного мозку відноситься до зовнішнього шару мозку. Цей шар Він утворюється тонкою плівкою нервової тканини що оточує поверхню півкуль головного мозку, будучи приматами, котрі користуються кори головного мозку набагато більш розвиненими, ніж решта тварин.

Завдяки правильному функціонуванню кори головного мозку, людина має здатність сприймати те, що відбувається з нами і оточує нас, а також уявляти, думати, мати здатність до судження та рішення, і, нарешті, здатність розуміти і виготовляти мову.

Хоча, як було пояснено вище, кора головного мозку є тонким шаром нейронів і нейрональних зв’язків, вона не є однорідною, оскільки це Він складається з шести шарів клітин , і кожен з них має специфічні та специфічні функції.

  • Може бути, вас цікавить: «Типи нейронів: характеристики та функції»

Типи кори головного мозку

Якщо ми спираємося на структурно-філогенетичну перспективу кори головного мозку, ми можемо розрізняти це три різних класу. Це наступне.

1. Аркікортеза

Еволюційно кажучи, це найдавніша частина кори мозку. Архітектор, утворений гіпокампом, відповідає за них автоматичні реакції та фізіологічні механізми, відповідальні за виживання .

2. Палеокортекс

Філогенетично палеокортекс знаходиться на півдорозі між самими основними ділянками кори головного мозку та найбільш розвиненими , Цей клас корків охоплює закінчення нюхових шляхів, нюховий мозок людей, що знаходяться тут.

3. Ізокортекс або неокортекс

Це область останньої кори, і той, хто відповідає за процеси міркування та абстрактного мислення .

  • Може бути, ви зацікавлені: «8 переважаючих психологічних процесів»

Шари кори головного мозку

Як згадувалося вище, кора головного мозку складається з різних верств нейрональної тканини відомої як сіра речовина. Кожен з цих шарів має іншу функціональну спеціалізацію і виник в інший час в еволюції людини.

Це означає, що протягом всієї нашої еволюції та розвитку, як людини, ці шари збільшуються в кількості, що мав на увазі потужний розвиток наших когнітивних і інтелектуальних можливостей у порівнянні з іншими видами тварин.

Ці шари є наступними.

1. Молекулярний шар

Молекулярний шар — найпотаємніший і, отже, самий останній походження, всіх шарів кори головного мозку.

Також відомий як плексиформний шар , по суті є синаптичним шаром, утвореним товстою мережею нейронних волокон.

2. Зовнішній зернистий шар

Другий шар, який утворює кору головного мозку, — зовнішній зернистий шар. Це утворюється a велика кількість дрібних зірчастих і пірамідальних клітин .

Аксони цього шару інфільтрують молекулярний шар, що надходить у більш затоплені ділянки кори головного мозку, з’єднуючись з різними ділянками кори.

3. Зовнішній пірамідальний шар

Зовнішній пірамідальний шар Вона отримує свою назву від типу клітин, які її утворюють: пірамідальні клітини , Ці клітини спрямовують свої аксони в інші області кори і в інші підкоркові напрямки у вигляді проекції, асоціації та комірральних волокон.

4. Внутрішній зернистий шар

Цей шар складається, по суті, з компактної маси зірчастих клітин, більшість з яких отримують аференти з області таламуса. Ці волокна розташовані горизонтально вони відомі як зовнішня група Baillarger .

5. Внутрішній пірамідальний шар, або ганглійний шар

Цей п’ятий шар містить велику кількість пірамідальних клітин середнього та великого розміру, а також Клітини Стеллат і Мартинотти , Його горизонтально розташовані нитки також є частиною внутрішньої групи Baillarger.

6. Мультиформний або поліморфний шар

Останній з цих шарів складається з клітин типу пупочного типу, що породжує інформацію з кори, таламуса та смугових ядер. Крім того, він також включає пірамідальні клітини з трикутним або овальним тілом

Читайте также:  Интервал между вакцинацией и ревакцинацией кори дети

Ваші області та функції

Окрім типів кору та шарів, які його містять, кори головного мозку можна розділити за різними функціональними областями , Тобто відповідно до функцій або завдань, які виконуються в кожній з цих областей.

Враховуючи цю класифікацію, кори головного мозку можна розділити на сенсорні, моторні або асоціативні ділянки.

1. Чутливі сфери

Чуттєва область отримує сенсорну інформацію від конкретних ядер таламуса. Ця інформація є чутливою , що означає, що він транспортує інформацію, сприйману різними почуттями: зір, слух, запах, дотик, смак …

Ці ж області можна розділити на дві різні сенсорні зони. Первинна сенсорна область, яка має прямі зв’язки з периферичними сенсорними рецепторами; і вторинні сенсорні та асоційовані ділянки, які отримують сенсорну інформацію як з первинної зони асоціації, так і з нижніх відділів головного мозку.

Мета різних зон асоціації, як первинних, так і вторинних, полягає в тому, що створити шаблони визнання та поведінки через засвоєння сенсорної інформації. Ці чутливі області кори головного мозку:

  • Первинна соматосенсорна область .
  • Первинна візуальна область.
  • Первинна нюховий район.
  • Первинна слуховий район .
  • Первинна смачна зона.

2. Моторний район

Області, відповідальні за механізми головного мозку, пов’язані з рухом тіла, розташовані в передній частині обох півкуль, тобто в лобній частці. У районі двигуна виникають спадні моторизовані процедури, які відходять від кори головного мозку до мотонейронального стовбура та спинного мозку.

У межах цього регіону ми знаходимо дві основні напрямки для нашої діяльності:

  • Первинна область двигуна.
  • Мовна область Брока.

3. Асоціація

Нарешті, зони асоціації є такими, що дозволяють існувати більш складні та абстрактні психічні функції такі як механізми пам’яті та пізнання, область емоцій, здатність до розуму та волі. Крім того, вони також мають вплив на розвиток особистості та інтелекту.

  • Пов’язана стаття: «Асоціативна кора (мозок): типи, частини та функції»

Allan Jones: A map of the brain (Червень 2021).

Источник

Головний мозок людини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Головний мозок людини (лат. cerebrum hominis) — головний орган центральної нервової системи (ЦНС), що складається з маси взаємозалежних нервових клітин.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Головний мозок людини займає всю порожнину черепа, кістки якого захищають масу мозку від зовнішніх механічних ушкоджень. В процесі росту й розвитку головний мозок набуває форми черепа. Ззовні мозок нагадує драглисту масу жовтуватого кольору, тому в давні часи вважали, що це речовина, яка охолоджує кров, і при бальзамуванні трупів його не зберігали.

Маса мозку немовляти 380-400 г. Маса мозку однорічної дитини досягає 800 г. У молодших школярів маса головного мозку 1250−1300 г, що майже відповідає масі мозку дорослої людини. Середня маса мозку в чоловіків — 1375 г, у жінок — 1275 г. У чоловіків він становить 2 % загальної маси тіла, у жінок — 2,5 %. Довгий час панувала думка, що від маси мозку залежать розумові здібності людини: чим більша маса мозку, тим обдарованіша людина. Але, як з’ясувалося пізніше, це не так. Наприклад, мозок Тургенєва І. С. важив 2012 г, а мозок Анатоля Франса — 1017. Найважчий мозок — 2900 г — був виявлений в індивіда, який прожив усього 3 роки. Мозок його у функціональному відношенні був неповноцінним. Встановлено, що інтелект людини знижується лише в тому випадку, коли його маса зменшується до 900 г і менше.

Поки що прямої залежності між масою мозку та розумовими здібностями людини не виявлено. Але з’ясована гранична маса мозку (900 г), за межею якої він вважається неповноцінним.

Загалом ступінь розвитку мозку оцінюють за співвідношенням маси спинного мозку до головного. Так, у кішок воно — 1:1, у собак — 1:3, у нижчих мавп — 1:16, у людини — 1:50.

Головний мозок. Сагітальний переріз.

Будова головного мозку[ред. | ред. код]

Людський мозок становить 91-95 % ємності черепа, він складається з трьох відділів: мозкового стовбура, підкоркового відділу та кори великого мозку.

Стовбурова частина головного мозку складається з довгастого мозку, моста, середнього мозку і проміжного мозку.

  • Довгастий мозок є продовженням догори спинного мозку, форму якого він зберігає.
  • Середній мозок лежить ще вище. На його верхній поверхні добре видно дві пари горбиків чотиригорбкового тіла.
  • Проміжний мозок розташований найвище у стовбурі. Від нижньої його поверхні відходить гіпофіз.

Всередині стовбура проходить канал, що подекуди розширяється. Він є продовженням спинномозкового каналу.

Більша частина поверхні стовбура мозку вкрита білою речовиною. Сіра речовина утворює ядра всередині стовбура. Від ядер починаються дванадцять пар черепномозкових нервів.

Функції стовбура[ред. | ред. код]

У сірій речовині мозкового стовбура знаходиться дихальний центр. Тут же лежать серцевий і судиноруховий центри, в яких відбувається перехід збудження з різних доцентрових нервів на відцентрові нерви серця і кровоносних судин.

Читайте также:  Как лечить корь комаровский

У стовбурі мозку розташовані центри, які регулюють скорочення м’язів, від яких залежать поза людини і всі її рухи.

Оболони головного мозку[ред. | ред. код]

Головний мозок, як і спинний, покритий трьома мозковими оболонами: м’якою, павутинною і твердою.

Термінологія[ред. | ред. код]

З початку 2000-х років рекомендують для використання в українській медичній термінології термін «мозкові оболони», для означення всіх інших (райдужної, слизових тощо) і надалі рекомендують використовувати термін «оболонки»[2][3][4][5].

М’яка оболона[ред. | ред. код]

М’яка, або судинна, оболона головного мозку (лат. ріа mater encephali) безпосередньо прилягає до речовини мозку, заходить у всі борозни, покриває всі звивини. Складається вона з пухкої сполучної тканини, в якій розгалужуються численні судини, що живлять мозок. Від судинної оболони відходять тоненькі відростки сполучної тканини, які заглиблюються в масу мозку.

Павутинна оболона[ред. | ред. код]

Павутинна оболона головного мозку (лат. arachnoidea encephali) — тоненька, напівпрозора, не має судин. Вона щільно прилягає до звивин мозку, але не заходить у борозни, внаслідок чого між судинною й павутинною оболонами утворюються підпавутинні цистерни, заповнені спинномозковою рідиною, за рахунок якої й відбувається живлення павутинної оболони. Найбільша мозочково-довгаста цистерна розміщена позаду четвертого шлуночка, в неї відкривається серединний отвір четвертого шлуночка; цистерна бічної ямки лежить у бічній борозні великого мозку; міжніжкова — між ніжками мозку; цистерна перехрестя — у місці зорової хіазми (перехрестя).

Долі великих півкуль головного мозку

Тверда оболона[ред. | ред. код]

Тверда мозкова оболона (лат. dura mater encephali) — окістя для внутрішньої мозкової поверхні кісток черепа. У цій оболоні спостерігається найвища концентрація больових рецепторів в організмі людини, в той час як в самому мозку больові рецептори відсутні.

Тверда мозкова оболона побудована із щільної сполучної тканини, вистеленої зсередини пласкими зволоженими клітинами, що щільно зростаються з кістками черепа в ділянці його внутрішньої основи. Між твердою й павутинною оболонами є субдуральний простір, заповнений серозною рідиною.

Структурні частини мозку[ред. | ред. код]

Довгастий мозок (лат. medulla oblongata) розвивається із п’ятого мозкового пухирця (додаткового). Довгастий мозок є продовженням спинного мозку з порушеною сегментальністю. Сіра речовина довгастого мозку складається з окремих ядер черепних нервів. Біла речовина — це провідні шляхи головного і спинного мозку, що тягнуться догори в мозковий стовбур, а звідти до спинного мозку.

На передній поверхні довгастого мозку міститься передня серединна щілина, з обох боків якої лежать потовщені білі тяжі, які називають пірамідами. Піраміди донизу звужуються в зв’язку з тим, що частина їхніх волокон переходить на протилежний бік, утворюючи перехрестя пірамід, котрі утворюють бічний пірамідний шлях. Частина білих волокон, що не перехрещуються, утворюють прямий пірамідний шлях.

Міст (лат. pons) лежить вище довгастого мозку. Це потовщений валик із поперечно розміщеними волокнами. Центром його проходить основна борозна (лат. sulcus basilaris), в якій лежить основна артерія (лат. arteria basilaris). По обидва боки борозни є значні підвищення, утворені пірамідними шляхами. Міст складається з великої кількості поперечних волокон, які утворюють його білу речовину — нервові волокна. Між волокнами чимало скупчень сірої речовини, яка утворює ядра мосту. Продовжуючись до мозочка, нервові волокна утворюють його середні ніжки.

Мозочок (лат. cerebellum) лежить на задній поверхні мосту й довгастого мозку в задній черепній ямці. Складається із двох півкуль і черв’яка, який з’єднує півкулі між собою. Маса мозочку 120-150 грамів.

Мозочок відокремлюється від великого мозку горизонтальною щілиною, в якій тверда мозкова оболона утворює намет мозочка (tentorium cerebelli), натягнутий над задньою ямкою черепа. Кожна півкуля мозочка складається з сірої та білої речовини.

Сіра речовина мозочка міститься поверх білої у вигляді кори. Нервові ядра лежать усередині півкуль мозочку, що складаються переважно з білої речовини. Кора півкуль утворює паралельно розташовані борозни, між якими є звивини такої ж форми. Борозни поділяють кожну півкулю мозочка на декілька часток. Одна з часток — клаптик, що прилягає до середніх ніжок мозочка, виділяється більше за інших. Вона філогенетично найдавніша. Клаптик і вузлик черв’яка з’являються вже у нижчих хребетних і пов’язані з функціонуванням вестибулярного апарату.

Кора півкуль мозочку складається з двох шарів нервових клітин: зовнішнього молекулярного й зернистого. Товщина кори 1-2,5 мм.

Сіра речовина мозочка розгалужується в білій (на серединному розрізі мозочка видно ніби гілочку вічнозеленої туї), тому її називають деревом життя мозочка.

Мозочок трьома парами ніжок з’єднується із стовбуром мозку. Ніжки представлені пучками волокон. Нижні (хвостові) ніжки мозочка йдуть до довгастого мозку, їх називають ще вірьовчастими тілами. До їхнього складу входить задній спинномозково-мозочковий шлях.

Читайте также:  Где поставить прививку от кори иркутск

Середні (мостові) ніжки мозочку з’єднуються з мостом, у них проходять поперечні волокна до нейронів кори півкуль. Через середні ніжки проходить кірково-мостовий шлях, завдяки якому кора великого мозку впливає на мозочок.

Верхні ніжки мозочку у вигляді білих волокон ідуть у напрямку до середнього мозку, де розміщуються поздовж ніжок середнього мозку й тісно до них прилягають. Верхні (черепні) ніжки мозочка складаються переважно з волокон його ядер і служать основними шляхами, що проводять імпульси до зорових бугрів, підзоровобугрової ділянки та червоних ядер.

Ніжки розташовані спереду, а покришка (лат. operculum) — ззаду. Між покришкою та ніжками пролягає водопровід середнього мозку (водопровід Сільвія). Він з’єднує четвертий шлуночок із третім.

Головна функція мозочку — рефлекторна координація рухів і розподіл м’язового тонусу.

Покрив середнього мозку (або лат. mesencephalon-у) лежить над його покришкою й прикриває зверху водопровід середнього мозку. На покришці міститься пластинка покришки (чотиригорбкове тіло). Два верхні горбки пов’язані з функцією зорового аналізатора, виступають центрами орієнтовних рефлексів на зорові подразники, а тому називаються зоровими. Два нижні горбки — слухові, пов’язані з орієнтовними рефлексами на звукові подразники. Верхні горбки пов’язані з латеральними колінчастими тілами проміжного мозку за допомогою верхніх ручок, нижні горбки — нижніми ручками з медіальними колінчастими тілами.

Від пластинки покришки починається покришко-спинномозковий шлях, який зв’язує головний мозок із спинним. Ним проходять еферентні імпульси у відповідь на зорові та і слухові подразнення.

Великі півкулі головного мозку. До них належать частки півкуль (лобова частка, скронева частка, тім’яна частка й потилична частка), кора головного мозку (плащ), базальні ганглії, нюховий мозок і бічні шлуночки. Півкулі мозку розділені поздовжньою щілиною, в заглибині якої міститься мозолисте тіло, що їх з’єднує. На кожній півкулі розрізняють такі поверхні:

  1. верхньобічну, опуклу, обернену до внутрішньої поверхні склепіння черепа;
  2. нижню поверхню, розміщену на внутрішній поверхні основи черепа;
  3. медіальну поверхню, якою півкулі з’єднуються між собою.

У кожній півкулі є частини, що найбільше виступають: спереду, — лобовий полюс, позаду — потиличний полюс, збоку — скроневий полюс. Окрім того, кожна півкуля великого мозку розділяється на чотири великі частки: лобову, тім’яну, потиличну та скроневу. У заглибині бічної ямки-мозку лежить невеличка частка — острівець. Півкуля поділена на частки борознами і щілинами. Найглибша з них — бічна, або латеральна, ще вона називається Сільвієвою борозною. Бічна борозна відділяє скроневу частку від лобової та тім’яної. Від верхнього краю півкуль опускається вниз центральна борозна, або борозна Роланда. Вона відділяє лобову частку мозку від тім’яної. Потилична частка відділяється від тім’яної лише з боку медіальної поверхні півкуль — тім’яно-потиличною борозною.

Півкулі великого мозку ззовні вкриті сірою речовиною, що утворює кору великого мозку, або плащ. У корі налічується 16 млрд клітин, а якщо взяти до уваги, що кожна з них має від 7 до 10 тисяч зв’язків із сусідніми клітинами, то можна зробити висновок про гнучкість, стійкість і надійність функцій кори. Поверхня кори значно збільшується за рахунок борозен і звивин. Кора філогенетична є найновішою структурою мозку, її площа приблизно 220 тисяч мм².

За оцінками, дорослий людський мозок містить 86 ± 8 мільярдів нейронів з приблизно рівною кількістю (85 ± 10 мільярдів) ненейрональних клітин. З цих нейронів 16 мільярдів (19 %) знаходяться в корі головного мозку, а 69 мільярдів (80 %) знаходяться в мозочку.

Див. також[ред. | ред. код]

  • Міф про використання 10% мозку

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Foundational Model of Anatomy
  2. ↑ Головацький А. С., Черкасов В. Г., Сапін М. Р., Федонюк Я. І. Анатомія людини. У трьох томах. Том 2. — 2007. — Нова книга. — 456 с. — підручник, що рекомендований МОН та МОЗ України для Вищих медичних навчальних закладів України найвищих рівнів акредитації
  3. ↑ Про мозкові оболони. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 27 липень 2013.
  4. ↑ Анатомія мозку
  5. ↑ Ахтемійчук Ю.Т., Вовк Ю.М., Дорошенко С.В., Кобзар О.Б., Ковальський М.П., Півторак В.І., Прокопець К.О., Радомська Н.Ю., Радомський О.А., Пархоменко М.В., Хворостяна Т.Т. (2010). Оперативна хірургія та топографічна анатомія. Київ: Медицина. с. 474. ISBN 978-617-505-058-3.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Анатомия человека. — М., 2000. (рос.)
  • Бовкур А. Біологія людини. — К., 2000.
  • Коляденко Г. Анатомія людини. — К., 2001.
  • Людина. /Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів, 2002. 240 с.
  • Свіридов О. І. Анатомія людини. — Київ: Вища школа, 2001.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Мізок, мозок // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 993. — 1000 екз.

Источник