Найвища точка земної кори

Земна кора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кора.

Земна́ кора́ — зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія. Земна кора є твердим утворенням товщиною 5-40 км, що становить 0,1-0,5 % радіуса Землі. Від мантії Землі відокремлена поверхнею Мохоровичича. Фактично земна кора ніби плаває на поверхні магми, і тому на планеті спостерігаються її деформації та рухи. В основі сучасних уявлень про структуру лежать геофізичні дані про швидкість поширення пружних (переважно поперечних) хвиль.

Типи земної кори[ред. | ред. код]

Схематичний профіль перехідної зони «континент-океан»

Земна кора відрізняється під материками та океанами за складом та потужністю. Розрізняють материкову та океанічну земну кору, що різняться за складом, будовою, потужністю й іншими характеристиками. У залежності від густини порід, що її складають, у корі виділяють три шари: «базальтовий», «гранітний» та осадовий.

Потужність континентальної кори в залежності від тектонічних умов становить від 25-45 км (на платформах) до 60-80 км (в областях гороутворення). У континентальній корі розрізняють осадовий (до 20-25 км), «гранітний» або «гранітно-метаморфічний» (в середньому 15 км, густина порід 2,6-2,7 т/м³) і «базальтовий» (20-35 км, густина порід 2,7-3,0 т/м³) шари. Назви «гранітного» і «базальтового» шарів умовні і історично пов’язані з виділенням межі Конрада, яка їх розділяє. Обидва ці шари іноді об’єднують в поняття консолідованої кори.

Основна відмінність океанічної кори від континентальної — відсутність «гранітного» шару, істотно менша потужність (2-10 км), більш молодий вік (юра, крейда, кайнозой), велика латеральна однорідність. Океанічна кора складається з трьох шарів. Перший шар, або осадовий, має потужність до 1-2 км. Другий шар — вулканічний, або акустичний підмурівок, має в середньому потужність 1-2 км (за іншими даними, 1,2-1,8 км). Детальні дослідження дозволили розділити його на три горизонти (2А, 2В і 2С). Третій шар океанічної кори — «базальтовий» потужністю 4-8 км (інші дані — від 2 до 5 км).

Вік[ред. | ред. код]

Материкова земна кора є послідовним нашаруванням осадових гірських порід різного віку. Нижні горизонти таких нашарувань є найстаршими. Часто вони можуть бути метаморфізованими, тобто такими, які пройшли певну термічну обробку в земних надрах. Вік гірських порід визначають застосовуючи спеціальні методи. Цим займається наука геохронологія. Великою кількістю радіологічних досліджень доведено, що вік найстарших гірських порід земної кори за торієм-232 є не більшим ніж 3,5 мільярда років. Тому заведено вважати, що вік найстарших гірських порід земної кори не перевищує 3,5 млрд років — а вік нашої планети — приблизно 5 млрд років.

Читайте также:  Как отличить корь от простуды

Протягом перших 2 млрд років, можливо, сформувалося від 50 % до 70-80 % всієї сучасної континентальної кори, в наступні 2 млрд років — щонайбільше 40 %, і лише близько 10 % — за останні 500 млн років, тобто у фанерозої. Переломний момент в розвитку земної кори мав місце у пізньому докембрії, коли в умовах існування великих плит вже зрілої континентальної кори стали можливі великомасштабні горизонтальні переміщення, що супроводжувалися субдукцією та обдукцією новоутвореної літосфери. З цього часу утворення і розвиток земної кори відбувається в геодинамічній обстановці, зумовленій механізмом тектоніки плит.

Рухи[ред. | ред. код]

Земна кора, як і гідросфера, є рухомою системою. Глибинними розломами земна кора розділена на блоки. В результаті взаємодії двох сил — тяжіння Землі до Місяця і відцентрової внаслідок обертання Місяця навколо Землі, виникають добові вертикальні рухи земної кори а також припливи і відпливи води в океанах і морях. Подібно такі рухи відбуваються за рахунок обертання Землі разом з Місяцем довкола Сонця. Встановлено, що такі плавні рухи земної кори відбуваються двічі протягом доби і досягають амплітуди декількох десятків сантиметрів. Напрямки цих рухів не є постійними, вони періодично змінюються. У масштабі мільйонів років вони викликали затоплення морем величезних територій і навпаки — виникнення та ріст гірських масивів. Унаслідок такого піднімання земної кори ростуть молоді гори, наприклад структури альпійської гірської системи, до якої належать і Крим, і Карпати. Геофізичними дослідженнями встановлено, що зараз поверхня Карпат піднімається зі швидкістю 0,1 — 10 мм за рік.

Коливальні рухи земної кори[ред. | ред. код]

Повільні плавні безперервні вертикальні переміщення мас гірських порід; одна з форм тектонічних рухів. Причину їх вбачають у глибинних процесах, що відбуваються в мантії Землі, деякі вчені — у космогенних процесах. Коливальні рухи земної кори впливають на зміни рівня Світового океану, що є однією з причин трансгресій та регресій моря, на склад, шаруватість і потужність осадів, на інтенсивність процесів денудації тощо.

Радіальні рухи земної кори[ред. | ред. код]

Рухи земної кори, паралельні радіусу Землі. Протікають повільно або швидко, при землетрусах — стрибкоподібно. Нерідко називаються коливальними рухами земної кори.

Основні тектонічні елементи земної кори[ред. | ред. код]

Найбільш древні і тектонічно малорухливі обширні області материків — древні платформи (кратони), утворені фундаментом з метаморфічних порід докембрійської, в основі архейської і ранньопротерозойської доби, які виступають на поверхню в межах щитів, і платформних чохлів. Євразія поділяється на такі платформи: Східноєвропейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Південнокитайська, Індостанська, Аравійська. На других материках — по одній платформі більш великих розмірів. Інший основний тип тектонічних областей материків і перехідних зон — широкі і досить протяжні рухомі пояси, що виникли 1,6-1 млрд років тому і які протягом пізнього протерозою і фанерозою пройшли складну історію тектонічного розвитку.

Читайте также:  Тульская область ясногорский район с мокрый корь

Головні типи сучасних тектонічних областей ложа океанів — їх рухомі зони — так звані серединно-океанічні рифтові пояси і розташовані між ними і околицями материків більш стабільні області — океанічні плити.

Геологічна будова Землі[2]

Глибина[3]

км

ШариЩільність

г/см³

0-60Літосфера
0-35(75)Земна кора2,2-2,9
35-60… Верхня мантія Землі3,4-4,4
35-2890Мантія3,4-5,6
70-150(400)… Астеносфера
2890-5100Зовнішнє ядро9,9-12,2
5100-6378Внутрішнє ядро12,8-13,1

Хімічний склад[ред. | ред. код]

Більшість (99,79 %) маси кори припадає усього на 9 елементів, масові частки яких представлені в наступній таблиці[4]:

Оскільки кисень і кремній є найбільш поширеними елементами, їх сполуки — силікати, є основними породооутворюючими породами земної кори.

Див. також[ред. | ред. код]

  • Континентальна земна кора
  • Океанічна земна кора
  • Перехідні зони «континент-океан»

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Дослідження гравітаційного поля, топографії океану та рухів земної кори в регіоні Антарктики: монографія / О. М. Марченко, К. Р. Третяк, А. Я. Кульчицький та ін. ; за заг. ред. О. М. Марченка, К. Р. Третяка ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2012. — 308 c. : іл., 6 окр. арк. іл. — Бібліогр.: с. 294-304 (221 назва). — ISBN 978-617-607-206-5
  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — : Східний видавничий дім, 2004-2013.
  • Третяк П. Р. Лісівнича історія. Навчальний посібник. — Львів, 2002.

Источник

ЗЕМНА КОРА — SchoolLib.com.ua

Перелік предметів

Англійська мова

Біологія

Географія

Економіка

Інформатика

Історія

Математика

Німецька мова

ОБЖ

Політологія

Право

Природознавство

Психологія і педагогіка

Російська мова

Соціологія

Фізика

Філософія

Французька мова

Українська мова

Хімія

Підручники в PDF

ГЕОГРАФІЯ

ЛІТОСФЕРА І РЕЛЬЄФ

ЗЕМНА КОРА

Земна кора — тонка зовнішня оболонка Землі середньою потужні­стю 32 км. Найбільш тонка вона під океанами (від 4 до 10 км), а най­більш товста — під материками (від 13 до 90 км). На кору припадає приблизно 5 % об’єму Землі. Розрізнюють континентальну й океаніч­ну земну кору. Існують також райони з корою перехідного типу, де океанічна кора повільно перетворюється в континентальну або, на­впаки, частина континентальної кори перетворюється в океанічну. Такого роду трансформації відбуваються в процесі часткового або повного плавлення, а також внаслідок динамічних процесів у земній корі. Майже третину земної поверхні становить суша, що складаєть­ся з шести материків (Євразії, Північної і Південної Америки, Афри­ки, Австралії та Антарктиди), островів і груп островів (архіпелагів). Більша частина суходолу розташована у Північній півкулі. Взаємне розташування материків змінювалося протягом геологічної історії. Бл. 200 млн років тому материки розташовувалися в основному у Півден­ній півкулі і утворювали гігантський суперконтинент Гондвану. Висо­та поверхні земної кори істотно розрізняюється від району до району: найвища точка на Землі — гора Джомолунгма (Еверест) у Гімалаях (8848 м над рівнем моря), а найнижча — на дні западини Челленджер в Маріанському жолобі поблизу Філіппін (11 022 м нижче від рівня моря). Таким чином, амплітуда висот поверхні земної кори становить понад 19 км. Загалом гірські країни з висотами понад 820 м над рів­нем моря займають приблизно 17 % поверхні Землі, а інша територія суходолу — менше ніж 12 %. На глибоководні (3-5 км) океанічні басейни припадає бл. 58 % земної поверхні, а 13 % — на досить мілко­водний континентальний шельф і перехідні області. Бровка шельфу переважно розташована на глибині бл. 200 м. Надто рідко безпосере­дніми дослідженнями можуть бути охоплені шари земної кори, розта­шовані глибше за 1,5 км (як, наприклад, у золотоносних рудниках ПАР глибиною понад 3 км, нафтових свердловинах Техасу глибиною бл. 8 км і в найглибшій у світі — понад 12 км — Кольській буровій експериментальній свердловині). На основі вивчення цих та інших свердловин отримана велика кількість інформації про склад, темпе­ратуру та інші властивості земної кори. Встановлено, що земна кора складається з твердих гірських порід. Виключення складають привулканічні зони, де існують вогнища розплавлених порід, або магми, яка виливається на поверхню у вигляді лави. Загальне уявлення про хімічний склад земної кори склалося на основі аналізу більш ніж 5000 проб вивержених (магматичних) порід. Встановлено, що на 99 % вона складається з 12 елементів. У вагових відсотках вони розподіляються таким чином: кисень (46,6), кремній (27,7), алюміній (8,1), залізо (5,0), кальцій (3,6), натрій (2,8), магній (2,6), титан (2,1), марганець (0,4), фосфор (0,1), сірка і вуглевод (разом менше за 0,1). Очевидно, що в земній корі переважає кисень, тому 10 найбільш поширених металів присутні у формі оксидів. Однак мінерали, з яких складаються поро­ди, здебільшого представлені не простими, а складними оксидами; до їхнього складу входить декілька металів. Оскільки одним з найпо­ширеніших елементів на Землі є кремній, багато мінералів являють собою різноманітні складні силікати. Поєднання мінералів в різних кількісних пропорціях формує різноманіття гірських порід.

Источник