Найбільші літосферні плити земної кори

Літосферні плити

Літосферні плити — це великі блоки земної кори і частини верхньої мантії, з яких складена літосфера.

З чого складається літосфера

Літосфера складена з великих блоків, званих літосферними плитами. Літосферні блоки в поперечнику становлять 1-10 000 км, а товщина їх варіюється від 60 до 100 км. Велика частина літосферних блоків включає в себе як материкову земну кору, так і океанічну. Хоча бувають випадки, коли літосферна плита складається виключно з океанічної кори (Тихоокеанська плита).

Літосферні плити складаються з сильно зім’ятих в складки магматичних, метаморфізованних і гранітних порід, що лежать в основі, і 3-4 кілометрового шару осадових порід зверху.

В основі материка лежить одна або кілька древніх платформ, уздовж кордону яких проходить ланцюг гірських хребтів. Усередині платформи рельєф звичайно представлений плоскими рівнинами з окремими гірськими хребтами.

Межі літосферних плит відрізняються високою тектонічною, сейсмічною та вулканічною активністю. Межі плит бувають трьох типів: дивергентні, конвергентні та трансформные. Обриси літосферних плит постійно змінюються. Великі розколюються, дрібні спаюються між собою. Деякі плити можуть потонути у мантії Землі.

Як правило, в одній точці земної кулі сходиться тільки три літосферні плити. Конфігурація, коли в одній точці сходяться чотири або більше плит, нестійка, і швидко руйнується з часом.

Основні літосферні плити Землі.

Велика частина земної поверхні, що близько 90%, покрита 14 основними літосферними плитами. Це:

• Австралійська плита
• Антарктична плита
• Аравійський субконтинент
• Африканська плита
• Євразійська плита
• Індостанська плита
• Плита Кокос
• Плита Наска
• Тихоокеанська плита
• Плита Скотія
• Північно-Американська плита
• Сомалійська плита
• Південно-Американська плита
• Філіппінська плита

Рух літосфери Землі.

Літосферні плити постійно рухаються один щодо одного зі швидкістю до декількох десятків сантиметрів на рік. Даний факт був зафіксований фотознімками, зробленими з штучних супутників Землі. В даний час відомо, що Американська літосферна плита рухається назустріч Тихоокеанської, а Євразійська зближується з Африканською, Індо-Австралійської, а також з Тихоокеанської. Американська і Африканська літосферні плити повільно розходяться.

Літосферні плити — основні складові літосфери — лежать на пластичному шарі верхньої мантії — астеносфері. Саме їй належить головна роль у рух земної кори. Речовина астеносфери в результаті теплової конвекції (передачі тепла у вигляді струменів і потоків) повільно «тече», тягнучи за собою блоки літосфери і викликаючи їх горизонтальні переміщення. Якщо ж речовина астеносфери піднімається або опускається, це призводить до вертикального руху земної кори. Швидкість вертикального руху літосфери набагато менше горизонтального — всього до 1-2 десятків міліметрів в рік.

Рух літосферних плит

При вертикальному русі літосфери над висхідними гілками конвективних течій астеносфери відбуваються розриви літосферних плит і утворюються розломи. У розломи спрямовується лава і, остигаючи, наповнює порожні порожнини товщами магматичних порід. Але потім наростаюче розтягнення рухливих літосферних плит знову призводить до розлому. Так, поступово наростаючи в місцях розломів, літосферні плити розходяться в різні сторони. Ця смуга горизонтального розбіжності плит отримала назву рифтової зони. По мірі віддалення від рифтової зони літосфера остигає, важчає, потовщується і, як наслідок, просідає глибше в мантію, утворюючи області пониження рельєфу.

Зони розломів спостерігаються як на суші, так і в океані. Найбільший материковий розлом довжиною понад 4000 км і шириною 80-120 км знаходиться в Африці. На схилах розлому знаходиться велика кількість діючих і сплячих вулканів.

В цей час на протилежному від розлому кордоні відбувається зіткнення літосферних плит. Зіткнення це може протікати по-різному в залежності від видів стикаються плит.

Якщо стикаються океанічна і материкова плити, то перша занурюється під другу. При цьому виникають глибоководні жолоби, острівні дуги (Японські острови) або гірські хребти (Анди).

Якщо стикаються дві материкові літосферні плити, на цьому місці краю плит мнуться в складки, що веде до утворення вулканів і гірських хребтів. Таким чином на кордоні Євразійської і Індо-Австралійської плити виникли Гімалаї. Взагалі, якщо в центрі материка є гори, це означає, що колись це було місцем зіткнення двох спаявшихся в одну літосферних плит.

Таким чином, земна кора перебуває в постійному русі. В її необоротному розвитку рухливі області — геосинкліналі — перетворюються шляхом тривалих перетворень у відносно спокійні області — платформи.

Источник

§ 20. Літосферні плити (підручник)

§ 20. Літосферні плити

1. Пригадайте, що називають літосферою.

2. Які є типи земної кори?

Утворення материків і западин океанів. Сучасні уявлення про будову земної кори спираються на гіпотезу дрейфу (переміщення) материків. Її висунув у 1912 р. німецький учений Альфред Вегенер. Він припустив, що мільйони років тому на Землі існував один гігантський материкПангея («Єдина земля»). Він був оточений єдиним океаном, що увібрав у себе всю воду. З часом суперматерик розколовся на Лавразію і Гондвану. Пізніше вони також були розбиті тріщинами-розломами, і розпалися на окремі материкові глиби. Віддаляючись (дрейфуючи), ці уламки Пангеї стали сучасними материками, а між ними утворилися западини океані.

Проте А. Вегенеру не вдалося пояснити, як могли рухатися материки. Згодом учені дійшли висновку, що літосфера не може бути суцільною як, наприклад, шкаралупа яйця. Її утворюють окремі блоки — літосферні плити завтовшки від 60 до 100 км. Вони розділені глибинними розломами, але ніби велетенська мозаїка, щільно прилягають одна до одної. Плити лежать на в’язкій, пластичній поверхні астеносфери. Ковзаючи по ній, вони дуже повільно переміщуються, ніби плавають з різною швидкістю.

Отже, уламки Пангеї — материки, а також западини океанів розташовуються на літосферних плитах і разом з ними здатні переміщуватися. Більшість плит включають як материкову, так і океанічну земну кору.

Мал. Літосферні плити минулих епох

Мал. Сучасні літосферні плити

Рухи літосферних плит.Сили, що здатні рухати плити літосфери, зароджуються всередині нашої планети. Тому їх називають внутрішніми силами Землі. Вони виникають під час розпаду радіоактивних речовин і переміщення розплавленої речовини у верхній мантії. Внутрішні сили штовхають літосферні плити, і вони рухаються вздовж розломів. Розрізняють повільні горизонтальні і вертикальні рухи земної кори.

Найбільш значними є горизонтальні рухи літосферних плит. Рухаючись, плити здатні зближуватися, розсуватися або зміщуватися одна відносно одної. Якщо плити зближуються, то під час зіткнення їхні краї зминаються в складки і на поверхні утворюються гори. Наприклад, на стику плит Індо-Австралійської і Євразійської виникли гори Гімалаї. Якщо ж стикаються материкова і океанічна плити, то океанічна, що має більшу щільність, занурюється під материкову. Тоді на материку так само виникають гори, а уздовж узбережжя — глибоководні западини (жолоби). Наприклад, на стику плит Наска і Південноамериканської виникли гори Анди та Перуанський і Чилійський глибоководні жолоби.

Якщо плити розсуваються, то утворюються розломи. Найбільше розломів виникає на дні океанів, де земна кора тонша. Розломами розплавлена речовина мантії піднімається з надр. Вона розштовхує краї плит, виливається і застигає, заповнюючи простір між ними. Так у місцях розривів на дні океану відбувається нарощення земної кори. Там утворюються нові ділянки земної кори у вигляді гігантських валоподібних підняттів, які називають серединно-океанічними хребтами. Наприклад, при розсуванні Південноамериканської і Африканської плит на дні Атлантичного океану утворився Південноатлантичнийсерединно-океанічними хребет. Отже, під океанами земна кора безперервно оновлюється.

Внутрішні сили Землі викликають і вертикальні рухи: повільні підняття і опускання окремих ділянок земної кори. Наприклад, північна частина Скандинавського півострова піднімається на 1 см за рік, а море відступає. Про це свідчать шари піску і глини із залишками морських організмів, що залягають на висоті понад 150 м над рівнем моря. Отже, ця територія колись була його дном, а потім піднялася на таку висоту. У той же час узбережжя Нідерландів уже кілька століть опускається зі швидкістю 3 мм за рік і Північне море наступає на суходіл. Жителі змушені захищати обжиті землі, споруджуючи високі (до 25 м) дамби й греблі вздовж узбережжя. Окремі ділянки в цій країні вже знаходяться нижче рівня моря. В Україні найбільші підняття зафіксовано на сході Кіровоградської і півночі Житомирської областей — майже 9 мм/рік. У той же час узбережжя Чорного моря в районі Одеси опускається зі швидкістю майже 1 см/рік. Вертикальні рухи відбуваються дуже повільно, але постійно й повсюдно. Вони охоплюють величезні ділянки і супроводжуються відступом або наступом моря. Підняття ділянок з часом змінюється опусканням і навпаки. Тому вертикальні рухи називають коливними рухами земної кори. Такі рухи відбуваються дуже повільно — від 2 до 10 см на рік. Вони непомітні для людини. Виявити їх вдалося завдяки зіставленню космічних знімків, зроблених зі штучних супутників Землі.

Як бачимо, мантія несе на собі земну кору, як тонкий аркуш паперу, рухаючи її, місцями розриваючи або зминаючи в складки.

Мал. Розлом Сан-Андреас в Каліфорнії утворився в результаті розсування плит

Стійкі й рухомі ділянки земної кори. Рухи літосферних плит вказують, що на земній поверхні є відносно стійкі й рухомі ділянки. Відносно стійкі ділянки називаються платформами. Це літосферні плити, що лежать в основі материків й океанічних западин. Рухомими ділянками є зони швів між відносно стійкими плитами. Ці зони досить вузькі, але простягаються на тисячі кілометрів. Тому їх називають сейсмічними поясами (з грецької «сейсмос» — коливання). Вони збігаються з місцями глибинних розломів на суходолі і в океанах (в серединно-океанічних хребтах і глибоководних жолобах).

Вчені встановили, що літосферні плити рухаються, принаймні горизонтально, за суворими математичними законами. Знаючи їх сучасне розташування, напрямок і швидкість руху, можна змоделювати за допомогою комп’ютера положення плит у будь-який момент: чи то в минулому, чи в майбутньому. Вважають, наприклад, що через мільйони років Австралія зміститься на північ, Атлантичний і Індійський океани розширяться, а Тихий зменшиться в розмірах.

Отже, літосфера знаходиться в постійному русі. Її рухи — це природні явища, що по-різному виявляються в різних її частинах.

Запитання і завдання

1. Назвіть і покажіть на карті літосферні плити Землі.

2. На якій літосферній плиті ми живемо? З якими плитами вона знаходиться по сусідству? Як вони рухаються одна відносно одної?

3. Які наслідки стику літосферних плит?

4. Що відбувається в місцях розходження літосферних плит?

5. Що доводить вертикальні рухи поверхні Землі?

6. Які зміни можуть викликати опускання земної кори?

7. Яким картографічним способом зображені об’єкти на карті «Будова земної кори»?

Источник

В школі

Літосфера. Стан спокою — це не для нашої планети. Як внутрішні так і зовнішні процеси постійно в русі та дії, це стосується і літосферних плит, які постійно переміщуються. Однак, деякі ділянки літосфери досить стійкі, а інші, особливо ті що знаходяться на стиках тектонічних плит, досить рухливі та постійно здригаються.

Звичайно, що ці явища люди не змогли залишити поза увагою, а тому на протязі всієї історії вивчали та пояснювали їх. Наприклад, в М’янмі до сих пір збереглась легенда про те, що наша планета оплетена величезним кільцем змій. Коли вони починають рухатися, земля здригається. Схожі історії не могли надовго задовольнити допитливість людей. Щоб дізнатися правду, самі допитливі почали свердлити землю, створювати карти, висували гіпотези та здогадки. Люди намагалися дізнатися внутрішню та зовнішню будову землі.

Тверда оболонка планети

Поняття літосфери містить в собі тверду оболонку землі. Вона складається із земної кори та пласту розмя кшених гірських порід, що входять до складу верхньої мантії, астеносфери (її пластичний склад дає можливість плитам, із яких складається земна кора, рухатися по ній зі швидкістю від 2 до 16 см за рік). Цікаво, що верхній шар літосфери твердий, а нижній пластичний, що дає можливість плитам під час руху зберігати рівновагу, не дивлячись на постійний струс.

В процесі численних досліджень вчені дійшли висновку, що літосфера має неоднорідну товщину, і багато в чому залежить від рельєфу місцевості, під якою знаходиться. Так, на суші її товща складає від 25 до 200 км (чим старша платформа, тим вона більша, а сама найтонша знаходиться під молодими гірськими хребтами).

А ось самий найтонший пласт земної кори знаходиться під океанами: його середня товщина коливається від 7 до 10 км, а в окремих регіонах Тихого океану доходить навіть до 5 км. Шар самої товстої кори знаходиться по краях океанів, найбільш тонкий — під серединно-океанічними хребтами. Цікаво, що літосфера ще повністю не сформувалася, і цей процес продовжується і сьогодні (в основному — під океанічним дном).

Літосфера. Склад земної кори

Будова літосфери під океанами і континентами відрізняється тим, що під океанічним дном відсутній гранітний шар, бо океанічна кора під час свого формування безліч разів піддавалася процесу розплавлення. Загальними для океанічної та материкової кори є такі шари літосфери, як базальтовий і осадовий.

Таким чином, земна кора складається в основному із гірських порід, які формуються під час охолодження та кристалізації магми, яка по тріщинам проникає в літосферу. Якщо при цьому магма не змогла проникнути на поверхню, то вона сформувала такі крупнокристалічні гірські породи, як граніт, габро, діорит внаслідок її повільного охолодження і кристалізації.

А ось магма, яка змогла витекти на поверхню, шляхом швидкого охолодження, сформувала маленькі кристали — базальт, ліпарит, андезит. Що стосується осадових порід, то вони в літосфері землі сформувалися по різному: уламкові з явилися в результаті руйнування піску, піщаників та глини, хімічні сформувалися завдяки різним хімічним реакціям у водяних розчинах — це гіпс, сіль, фосфорити. Органічні виникли завдяки рослинним та вапняковим залишкам — крейда, торф, вапно, вугілля.

Цікаво, що деякі породи з»явилися із-за повної чи часткової зміни їхнього складу: грані трансформувався у гнейс, піщаник — у кварцит, вапняник — у мрамор. Згідно наукових досліджень, вченим вдалося з ясувати, що літосфера складається з:

• кисень — 49%;
• кремній — 26%;
• алюміній — 7%;
• залізо — 5%;
• кальцій — 4%;
• до складу літосфери входить чимало мінералів, серед яких найпоширеніші — шпат і кварц.

Що ж стосується структури літосфери, то тут розрізняють стабільні і рухливі зони (іншими словами, платформи і складчасті пояси). На тектонічних картах завжди можна побачити виділені кордони як стійких, так і небезпечних територій. Перш за все це Тихоокеанське вогняне кільце (розміщене по краях Тихого океану), а також частина Альпійсько-Гімалайського сейсмічного пояса (Південна Європа і Кавказ).

Опис платформ

Платформа — це фактично нерухомі частини земної кори, які пройшли довгий етап геологічного формування. Їх вік визначають за етапом утворення кристалічного фундаменту (гранітного і базальтового шарів). Стародавні або докембрійські платформи на карті завжди знаходяться в центрі континенту, молоді — або на краю материка, або між докембрійськими платформами.

Гірничо-складчаcта область

Гірничо-складчаcта область була сформована в часи зіткнення тектонічних плит, що розміщені на материку. Якщо горні хребти були сформовані недавно, поруч з ними фіксується підвищена сейсмічна активність і всі вони розміщені по краях літосферних плит (більш молоді масиви відносяться до альпійського і кіммерійського етапу утворення). Більш старі області, відносяться до стародавньої, палеозійської складчастості, можуть бути розміщеними як з краю материка, наприклад, в Північній Америці і Австралії, так і по центру — в Євразії.

Цікаво, що вік гірничо-складчаcтих областей вчені визначають за самими молодими складками. Оскільки утворення гір відбувається постійно, це дає можливість визначити тільки часові рамки етапів розвитку нашої землі. Наприклад, наявність гірського хребта посередині тектонічної плити свідчить про те, що що колись тут проходив кордон.

Літосферні плити

Не дивлячись на те, що літосфера на дев яносто відсотків складається із чотирнадцяти літосферних плит, багато хто із цим твердженням не згодні і креслять свої тектонічні карти, говорячи про те, що існує сім великих і близько десяти малих.

Цей розподіл досить умовний, оскільки з розвитком науки вчені або виділяють нові плити, або визнають певні кордони неіснуючими, особливо коли мова йде про малі плити.

Важливо зазначити, що самі найбільші тектонічні плити дуже добре виділяються на карті, а саме:

— Тихоокеанська — сама велика плита планети, вздовж кордону якої проходять постійні зіткнення тектонічних плит і утворюються розломи — що і є причиною її постійного зменшення.

— Євразійська — охоплює майже всю територію Євразії (окрім Індостану і Аравійського півострова) і містить найбільшу частину материкової кори.

— Індо-Австралійська — в її склад входить австралійський континент і індійський субконтинент. Із-за постійних зіткнень з Євразійською плитою знаходиться в процесі розлому.

— Південно-Американська — складається із південноамериканського материка і частини Атлантичного океану.

— Північно-Американська — складається із північноамериканського континенту, частини північно-східного Сибіру, північно-західної частини Атлантичного і половини Північно-Льодовитого океану.

— Африканська — складається із африканського материка і океанічної кори Атлантичного і Індійського океанів. Цікаво, що плити, які знаходяться поруч із нею рухаються в протилежний від неї бік, тому саме тут знаходиться найбільший розлом нашої планети.

— Антарктична плита — складається із материка Антарктиди і найближчої океанічної кори. Із-за того, що плиту оточують серединно-океанічні хребти, інші материки від неї постійно висовуються.

Рух тектонічних плит

Літосферні плити, об єднуючись і роз єднуючісь, весь час змінюють свої краї. Це дає можливість вченим висунути теорію про те, що близько 200 млн. років тому літосфера мала лише Пангею — один-єдиний континент, що надалі розколовся на частини, які почали постійно відсуватися одна від одної на дуже повільній швидкості (в середньому близько семи сантиметрів за рік).

Коли відбувається зіткнення океанічної і континентальної плит, край океанічної кори занурюється під материкову, при цьому з іншого боку океанічної плити її кордони розходяться з тією що поруч. Кордон, вздовж якого проходить рух літосфер, називається зоною субдукції, де виділяються верхні і занурюються нижні краї плит. Цікаво, що плита, занурюючись в мантію, починає розплавлюватися при стисканні верхньої частини земної кори, в результаті чого утворюються гори, а якщо до того ж прорветься магма — то і вулкани.

В місцях, де тектонічні плити стикаються одна з одно, розміщуються зони максимальної вулканічної і сейсмічної активності: під час руху і стикання літосфери, земна кора руйнується, а коли вони розходяться, утворюються розломи і впадини (літосфера і рельєф Землі пов язані один з одним). Це являється причиною того. що вздовж країв тектонічних плит розміщені найбільш великі форми рельєфу Землі — гірські хребти з активними вулканами і глибокими жолобами.

Рельєф

Не дивно, що рух літосфер безпосередньо впливає на зовнішній вигляд нашої планети, а різноманіття рельєфу Землі вражає. Рельєф — це сукупність нерівностей на земній поверхні, які знаходяться над рівнем моря на різній висоті. Основні форми рельєфу Землі умовно поділяють на випуклі(материки, гори) і увігнуті — океани, річкові долини, ущелини).

Варто зазначити, що суша займає тільки 29% нашої планети (149 млн. км2), а літосфера і рельєф Землі складаються в основному із рівнин, гір, і низькогір’я. Що ж стосується океану, то його середня глибина складає трохи менше чотирьох кілометрів. Літосфера і рельєф Землі в океані складаються з материкової мілини, берегового склону, океанічного ложа і абісальних або глибоководних жолобів. Більша частина океану являє собою складний і різноманітний рельєф: тут є рівнини, котловани, плата, височини, хребти висотою до 2 км.

Проблеми літосфери

Інтенсивний розвиток промисловості призвів до того, що людина і літосфера в останній час стали дуже важко співіснувати. Забруднення літосфери прийняло катастрофічні масштаби. Сталося це внаслідок збільшення промислових відходів і побутового сміття, використання в сільському господарстві добрив і ядохімікатів, які негативно впливають на хімічний склад ґрунту і на живі організми. Вчені підрахували, що за рік на одну людину припадає близько однієї тони сміття, серед яких — 50 кілограмів складних у розпаді відходів.

Сьогодні забруднення літосфери стало актуальною проблемою. Природа не в змозі впоратися з нею самостійно. Самоочищення земної кори відбувається дуже повільно. В результаті — шкідливі речовини поступово накопичуються і з часом негативно впливають і на основного винуватця проблеми — людину.

Навігація записів

Источник