На платформах як на стійких ділянках земної кори розташовані тому що
Содержание статьи
§ 3. Будова земної кори і рельєф
§ 3. Будова земної
кори і рельєф
1. Пригадайте, що таке земна кора.
2. Чим материкова кора відрізняється від океанічної?
3. Які розрізняють форми рельєфу?
БУДОВА
ЗЕМНОЇ КОРИ. Як відомо, земна кора – це верхній шар нашої планети. Разом з
верхньою частиною мантії вона утворює літосферу – тверду оболонку Землі.
Розрізняють два головні типи земної кори. Материкова земна кора
складається з трьох шарів (осадового, гранітного, базальтового). Океанічна
земна кора утворена лише двома шарами (осадовим і базальтовим) і дуже
тонка. Такий тип кори є лише під западинами океанів.
Учені вважають, що спочатку на нашій планеті утворилася
земна кора океанічного типу. Під впливом процесів, що відбуваються в надрах
Землі, вона потовщувалася і на її поверхні утворилися складки – гірські
ділянки. Протягом мільярдів років земна кора зазнавала тривалих змін:
розламувалася на велетенські скиби, прогиналася западинами, вигиналася горами,
поки не набула сучасного вигляду.
Мал. Будова земної
кори
РУХИ ЛІТОСФЕРНИХ ПЛИТ.Згідно з теорією руху літосферних
плит, що ґрунтується на гіпотезі дрейфу материків, земна кора разом з частиною
верхньої мантії не є суцільним покриттям нашої планети. Вона розбита глибокими
розломами на величезні блоки – літосферні плити. Більшість плит включають як материкову, так і океанічну земну
кору. Їх товщина 60 – 100 км.
Літосферні плити здатні повільно переміщуватися по
в’язкій поверхні мантії (астеносфері), ніби гігантські крижини поверхнею води.
Швидкість їх руху видається мізерною – кілька сантиметрів на рік. Проте цей рух
відбувається протягом сотень мільйонів років, тому плити за такий час
переміщуються на тисячі кілометрів. Отже, сучасне розміщення материків і
океанів – це результат тривалого горизонтального руху літосферних плит. Ці рухи також призводять до того, що на стиках
плит в одних місцях відбувається їх зіткнення, а в інших – розсування.
Внаслідок зіткнення
двох літосферних плит з материковою корою їхні краї разом з усіма
нагромадженими осадовими породами зминаються у складки, породжуючи гірські
хребти. Якщо ж зближуються плити, одна з океанічною, а друга з материковою
корою, то перша прогинається і ніби пірнає під материкову. При цьому
припіднятий край материкової кори зминається в складки, формуючи гори, уздовж
узбереж виникають ланцюги островів і глибоководні жолоби.
При розсуванні літосферних плит на їх межах утворюються тріщини.
Таке трапляється здебільшого на дні океанів з тонкою корою – в рифтових долинах – поздовжніх ущелинах
(завширшки кілька десятків кілометрів), що розділяють серединно-океанічні хребти – величезні підводні гірські споруди.
Тріщинами на поверхню дна піднімається розплавлена магма. При її охолодженні з
магматичних порід виникає смуга молодої земної кори. Вона поступово
розповзається в обидва боки від глибинного розлому, що її породив, нарощуючи
краї літосферних плит. Внаслідок цього океанічне ложе розширюється. На дні
океану працює ніби гігантський конвеєр, що пересуває ділянки з молодою корою
від місця їх зародження до материкових околиць океану. Швидкість їх руху
маленька, а шлях довгий. Тому ці ділянки досягають берегів через 15 – 20 млн
років. Пройшовши цей шлях, вони опускаються в глибоководний жолоб і, пірнаючи
під материк, занурюються в мантію, з якої вони утворилася в центральних
частинах серединно-океанічних хребтів.
СТІЙКІ
ТА РУХОМІ ДІЛЯНКИ ЗЕМНОЇ КОРИ.Рухи літосферних плит указують на
те, що на земній поверхні є
відносно стійкі та рухомі ділянки.
Відносно стійкі ділянки земної
кори називають платформами. Це найдавніші за віком вирівняні
ділянки літосферних плит. Вони лежать в основі материків і
океанічних западин. Платформи мають двошарову будову. Нижній ярус – фундамент,
утворений кристалічний магматичними і метаморфічними породами. Верхній –
осадовий чохол, складений осадовими породами, що ніби чохлом накривають зверху
фундамент. Подекуди тверді кристалічні породи фундаменту виступають з-під
пухких осадових порід чохла на поверхню платформи. Такі ділянки називають щитами.
Ділянки ж перекриті чохлом називають – плитами (не плутайте з
літосферними плитами). За
геологічним віком розрізняють давні
і молоді платформи. Давні платформи
утворилися в найдавніші геологічні часи – в архейську і протерозойську
ери, тобто в докембрії. Вік їх
фундаменту 1,5 – 4 млрд років. Фундамент молодих
платформ утворився тільки 0,5 млрд років тому.
Між відносно стійкими ділянками земної кори розміщуються
нестійкі зони – рухомі пояси.
Вони збігаються з місцями глибинних розломів на суходолі і в океанах (в
серединно-океанічних хребтах і глибоководних жолобах). У цих вузьких, але витягнутих на тисячі кілометрів
зонах, скупчені вулкани і часто трапляються землетруси. Тому їх називають сейсмічними
поясами.
РОЗМІЩЕННЯ
ФОРМ РЕЛЬЄФУ.Рельєф тісно пов’язаний з будовою
земної кори. Сучасний її зовнішній вигляд формують найбільші форми рельєфу –
виступи материків і западини океанів, гори і величезні рівнини. Вони утворилися
в результаті рухів літосферних плит. У розміщенні форм рельєфу на поверхні
Землі є певні закономірності.
Виступи материків відповідають земній корі материкового
типу, а океанічні западини – областям поширення океанічної кори. Великі рівнини
розміщуються на давніх платформах. Від
того на якій ділянці платформи розташована рівнина залежить її висота: на щитах
найчастіше лежать височини і плоскогір’я, на плитах – низовини.
Гори суходолу та
серединно-океанічні хребти і глибоководні жолоби на дні океанів розташовуються
у рухомих поясах на межах літосферних плит. На суходолі при зіткненні
літосферних плит породи на їх краях зминаються в складки – утворюється область складчастості. При цьому
виникають молоді складчасті гори. Поступово, протягом мільйонів років, вони
руйнуються. Наступні рухи земної кори розломами розбивають їх на окремі брили.
По цих розломах відбувається вертикальне зміщення: якщо одна ділянка
піднімається відносно сусідніх, то утворюється горст, якщо опускається – грабен.
Так утворюються складчасто-брилові гори.
ЗМІНА
РЕЛЬЄФУ.Основною причиною різноманітності
рельєфу є взаємодія внутрішніх і зовнішніх сил, що діють одночасно.
Внутрішні сили в основному створюють великі форми
рельєфу. Зовнішні ж сили (вивітрювання, робота текучих вод, вітру, підземних
вод, льодовиків, морського прибою) руйнують гірські породи і переносять
продукти руйнування з одних ділянок земної поверхні на інші, де відбувається їх
відкладення і нагромадження. Зміна рельєфу Землі відбувається безперервно.
Змінюються обриси гір, їх висота, вирівнюються горби, заповнюються зниження.
Навіть, хоча й дуже повільно, змінюються обриси материків.
Рельєф нашої планети формувався тривалий час. При цьому
періоди горотворення чергувалися з періодами менш активних рухів земної кори,
коли гірські масиви руйнувалися зовнішніми процесами і перетворювалися на
рівнини.
ЯК
ЧИТАТИ КАРТУ «БУДОВА ЗЕМНОЇ КОРИ».На тематичній карті «Будова
земної кори» показано розташування літосферних плит та напрямки і швидкість їх
руху. На плитах виділено кольором платформи і області складчастості. Вони краще
вивчені і більш достовірно показані на суходолі. Як видно з карти, ядра сучасних материків утворюють здебільшого давні
докембрійські платформи. Їх обрамляють молоді платформи та області
складчастості, що утворилися в наступні ери. Часто на карті «Будова земної
кори» наводиться спеціальна шкала – геохронологічна
таблиця, що відображає відтинки геологічного часу (геологічні ери,
періоди), яким відповідає певний етап формування земної кори (епохи
горотворення).
На карті на дні морів і океанів позначено океанічні
платформи, серединноокеанічні хребти, глибоководні жолоби, зони розломів.
Штриховкою та значками відмічені зони землетрусів і вулкани. На місцезнаходження родовищ різних за походженням
(осадових, магматичних, метаморфічних) корисних копалин вказують типові значки.
Мал. Геохронологічна таблиця
Працюємо з картою
1.
Назвіть і покажіть великі літосферні плити. Якими типами земної кори вони
утворені?
2.
Визначте, в якому напрямку переміщуються Південноамериканська і
Африканська, Євразійська і Індо-Австралійська плити.
3.
Визначте, які літосферні плити і в яких місцях переміщуються з найбільшою
швидкістю.
4.
Де проходять межі літосферних плит? Які процеси та явища виникають на їх межах?
Поясніть, чому у межах Тихоокеанського вогняного кільця зосереджено 80 % усіх
сучасних вулканів.
5.
Назвіть острови Атлантичного океану, що лежать на межах літосферних плит.
Які острови цього океану розташовані поза їх межами?
6.
Наведіть приклади сусідства глибоководних жолобів і острівних дуг. Які
природні процеси та явища виникають поблизу них?
7.
Які форми рельєфу виникають на межах літосферних плит на суходолі? Наведіть
конкретні приклади.
8.
Назвіть давні (докембрійські) платформи.
9.
Області складчастості яких періодів є на Євразійській плиті?
Запитання і
завдання
1. Чим земна кора материкового
типу відрізняється від кори океанічного типу?
2. Якими є наслідки зближення і
розсування літосферних плит?
3. Яку будову має платформа? Які
розрізняють платформи за віком? Назвіть, користуючись картою „Будова земної
кори”, найбільші давні та молоді платформи.
4. Визначте за картою, де
розташовані серединноокеанічні хребти, ланцюги островів та глибоководні жолоби.
5. Які існують закономірності у
розміщенні форм рельєфу?
Источник
Тектонічні структури. Рельєф материків та океанів — Підручник з Географії. 7 клас. Довгань
Підручник з Географії. 7 клас. Довгань — Нова програма
Ви дізнаєтесь:
• про стійкі та рухомі ділянки земної кори
• про закономірності поширення основних форм рельєфу на материках і в океанах
Пригадайте:
• що таке рельєф
• які сили беруть участь у формуванні рельєфу
Материки з безкраїми рівнинами та гірськими масивами, океанічні западини зазвичай здаються нам міцними та непорушними. Чи можете ви, подумки занурюючись у минулі геологічні епохи, уявити, що на місці наших Українських Карпат плескалося море, а навколо майбутньої Говерли плавали велетенські акули?
Однак рельєф Землі постійно змінюється, хоча й дуже повільно. Наукові дослідження свідчать: утворення великих форм рельєфу земної поверхні пов’язане насамперед із глибинними процесами, що й створюють основні риси вигляду Землі.
1. Тектонічні структури.
Тектонічні структури — це великі ділянки земної кори, що обмежені глибинними розломами. Будову й рухи земної кори вивчає геологічна наука тектоніка.
Ви вже знайомі з найбільшими тектонічними структурами — літосферними плитами. Серед них виділяють сім гігантських плит та десятки менших. Більшість плит включає як материкову, так і океанічну земну кору.
У межах материків основними тектонічними структурами є платформи та пояси (області) складчастості.
Платформи — це відносно стійкі ділянки земної кори з досить вирівняною поверхнею.
Платформи виникли на місці давніх складчастих гір. Згодом під дією зовнішніх процесів гори були зруйновані, місцевість вирівнялася й опустилася до рівня моря, де тривалий час накопичувалися осади. Від високих гірських масивів або окремих вулканів майже нічого не залишилося. Зруйновані гірські масиви, зім’яті у складки й заповнені застиглою магмою, метаморфізовані (перетворені) високим тиском та температурою гірські породи утворюють фундамент платформ, а осадові породи більш пізнього віку, які залягають на ньому, — осадовий чохол. Таким чином, платформи мають двоярусну будову.
Більшість платформ утворилася дуже давно — понад декілька мільярдів років тому, у докембрії. Тому їх називають давніми докембрійськими платформами.
Давні платформи складають основу всіх сучасних материків. Так, наприклад, в основі материка Південна Америка лежить Північноамериканська платформа, Австралії — Австралійська платформа, а для утворення величезної Євразії об’єдналися кілька давніх платформ: Східноєвропейська, Сибірська, Африкано-Аравійська, Індостанська та інші.
Між відносно стійкими платформами розташовані видовжені ділянки — пояси (області) складчастості, які характеризуються значною рухливістю. У їхніх межах збільшення тиску збирає гірські породи у складки, створюючи складчасті ділянки.
Найбільшими та найактивнішими поясами складчастості на сучасному етапі розвитку літосфери є Тихоокеанський і Альпійсько-Гімалайський (Середземноморський).
Розташування літосферних плит, давніх платформ, поясів складчастості, зон розломів на суходолі та в океанах відображено на карті будови земної кори (рис. 1).
2. Рельєф материків та океанів.
Нерівності земної поверхні називають формами рельєфу, а науку, що їх вивчає, — геоморфологією (від грец. «гео» — земля, «морфос» — форма, «логос» — вчення).
Найбільшими — планетарними формами рельєфу є виступи материків і западини океанів. Континентальному (материковому) типу земної кори відповідають материки. їхні окраїни затоплені водами океанів. Межами материків вважають найнижчу межу підводної окраїни, де зникає гранітний шар і кора континентального типу змінюється океанічною.
Рис. 1. Будова земної кори.
Океанічному типу земної кори відповідає ложе Океану.
У межах материків і океанів розрізняють дві основні форми рельєфу: гори та рівнини. Гори займають близько 40 % суходолу земної кулі, рівнини — близько 60 %.
Знання про особливості тектонічної будови дає можливість пояснити розташування основних форм рельєфу материків та океанів.
3. Закономірності поширення основних форм рельєфу на материках.
Зіставлення тектонічної та фізичної карт світу свідчить про відповідність між платформами та рівнинами. Так, Східноєвропейській платформі відповідає Східноєвропейська рівнина, Сибірській платформі — Східносибірське плоскогір’я, а в межах Південноамериканської платформи сформувалися декілька різних за висотою рівнин: Бразильське та Гвіанське плоскогір’я, Амазонська, Орінокська та Ла-Платська низовини.
В областях складчастості на межах зіткнення літосферних плит утворюються складчасті гори. Так, наприклад, Альпійсько-Гімалайському складчастому поясу, що має широтне простягання в Євразії, відповідають гірські системи Піренеїв, Альп, Апеннін, Балкан, Криму, Карпат, Кавказу, Паміру, Гімалаїв. Тихоокеанський пояс простягається уздовж західних і східних берегів Тихого океану та охоплює системи острівних дуг і глибоководних жолобів, а також окраїнні моря, численні діючі вулкани.
Рис. 2. Рельєф дна Світового океану.
Вивчення великих форм рельєфу Землі та процесів, що їх змінюють, має велике практичне значення. Від цих процесів залежать, наприклад, умови будівництва, безпека людей. За формами рельєфу можна визначати будову надр, що допомагає в пошуках корисних копалин.
4. Особливості рельєфу дна океанів.
Рельєф дна Океану не менш складний та різноманітний, ніж рельєф суходолу.
Основними формами рельєфу дна Океану є континентальний шельф, материковий схил, ложе Океану, серединно-океанічні хребти (рис. 2).
Найбільша форма рельєфу дна Світового океану — ложе із земною корою океанічного типу. Площа ложа Світового океану перевищує 224 млн км2 (це в 1,5 разу більше за площу всього суходолу!). На ложі є пасма, плато, височини, які розділяють його на улоговини — рівнини на дні Океану, що відповідають океанічним платформам. Найбільша океанічна улоговина — Північно-Східна — розташована в Тихому океані.
Земна кора під океанами набагато тонша, ніж материкова. Тому навіть у межах океанічних улоговин є багато гір вулканічного походження.
Особливою формою рельєфу дна океанів є серединно-океанічні хребти з глибокими розщелинами завширшки кілька десятків кілометрів, уздовж яких розходяться літосферні плити та піднімається розплавлена речовина мантії. Серединно-океанічні хребти утворюють єдину планетарну систему протяжністю близько 60 тис. км та простежуються в усіх океанах. їм властива висока сейсмічність, тектонічна активність, інтенсивний вулканізм і потужні потоки тепла з надр Землі (рис. 3).
Рис. 3. З усіх серединно-океанічних хребтів найкраще вивчений Серединно-Атлантичний хребет, який є стержневим елементом рельєфу дна Атлантичного океану. Велетенська структура з відносною висотою до 4 км простягається від острова Ісландія на півночі до 65° пд. ш. Найбільшої ширини хребет сягає в Південній Атлантиці — до 1500 км.
Найглибші місця в Океані — жолоби, які утворюються в місцях, де одна плита заходить під іншу, поринаючи в мантію. Усі глибоководні жолоби розташовані по окраїнах океанів. Найбільше їх — 28 — зустрічається в Тихому океані.
Головне
• Залежно від тектонічної активності розрізняють тектонічні структури — платформи та області складчастості.
• Материкові та океанічні рівнини відповідають стійким ділянкам земної кори — платформам.
• Складчасті гори, глибоководні жолоби та серединно-океанічні хребти утворилися в найбільш неспокійних районах Землі — у зонах взаємодії літосферних плит.
Запитання та завдання для самоперевірки
1. Що таке платформи? Як утворилися давні платформи? 2. Яку інформацію можна отримати з карти будови земної кори? 3. Поясніть виникнення та розташування областей альпійської складчастості: а) у Євразії; б) у Південній Америці. 4. Які гірські системи утворилися в герцинську епоху горотворення? 5. Чим відрізняються гори альпійської та герцинської епох горотворення? 6. Що таке рельєф? Доведіть, що планетарні та основні форми рельєфу материків і океанів є результатом дії внутрішніх сил Землі. 7. Про які закономірності розташування планетарних та основних форм рельєфу ви дізналися з тексту параграфа?
Практична робота 1
Аналіз тектонічної та фізичної карт світу: виявлення зв’язків між тектонічною будовою і формами рельєфу.
Порадник
1. За картою будови земної кори (тектонічною картою) з’ясуйте, де розташовані найбільші давні платформи, області давньої та сучасної складчастості.
2. Зіставте тектонічну та фізичну карти світу та встановіть, які форми рельєфу відповідають виявленим тектонічним структурам. Результати роботи занесіть до таблиці за зразком.
Назва тектонічної структури | Відповідна форма рельєфу |
I. Платформи Східноєвропейська | Східноєвропейська рівнина |
II. Області складчастості |
3. Зробіть висновок щодо закономірностей розташування основних форм рельєфу.
Источник
ЗАКОНОМІРНОСТІ ПОШИРЕННЯ ОСНОВНИХ ФОРМ РЕЛЬЄФУ Географія В.Ю. Пестушко, Г.Ш. Уварова
ЗАКОНОМІРНОСТІ ПОШИРЕННЯ ОСНОВНИХ ФОРМ РЕЛЬЄФУ
НА МАТЕРИКАХ І В ОКЕАНАХ
ПРОЧИТАЙТЕ І ДІЗНАЄТЕСЯ
І Як формувався рельєф материків.
І Який існує зв’язок будови земної кори з рельєфом материків.
І Які форми рельєфу приховані під товщею океанічної води.
П
с;
с
І Як формувався рельєф материків. Він формувався упродовж тривало-
го геологічного часу. В археї та протерозої почали утворюватися окремі
дещо підвищені ділянки суходолу на стійких малорухомих осередках
майбутніх материків, які називають платформами (з франц. — «плоска
форма»).
Найбільшими докембрійськими платформами є Північноамериканська,
Східноєвропейська, Сибірська, Китайська, Південноамериканська, Афри-
канська, Аравійська, Індостанська, Австралійська та Антарктична.
Докембрійські платформи складаються з двох ярусів (мал. 11). Нижній
називають фундаментом. Він утворений магматичними й метаморфічни-
ми гірськими породами. Верхній ярус платформи складається з осадових
порід, що ніби чохол вкривають зверху фундамент, тому й називається він
осадовим чохлом. Подекуди міцні поро-
ди фундаменту виходять з-під пухких
порід чохла на поверхню. Такі ділянки
називають щитами, а ділянки, вкриті
чохлом, — плитами. (Не плутайте з лі-
тосферною плитою!).
Набагато точніше вчені відновили
події, що відбувалися на Землі, зокре-
ма на первинних материках, за останні
570 млн років. У цей час до докембрій-
ських платформ поступово приєднува-
лися нові ділянки, що утворювалися в
рухомих ділянках земної кори — облас-
тях складчастості. У цих областях
переважно внаслідок зіткнення літо-
сферних плит, осадові породи яких
зминалися в складки, відбувалися горотворчі процеси. Близько 500 млн
років тому були закладені й так звані молоді платформи. Вони відрізня-
ються від давніх платформ більш молодим складчастим фундаментом, який
«похований» під дуже потужним шаром осадових порід.
Стійкі платформи й рухомі області складчастостей є великими тектонічними структурами Землі, на яких сформувалися основні форми рельєфу — рівнини і гори.
магматичні осадові породи породи
Мал. 11. Будова платформи
24
«*
МОЇ ДОСЛІДЖЕННЯ
Користуючись картою «Тектонічна карта світу» (див. форзац підручника) і таблицею (с. 22), визначте ті ділянки материків, які були охоплені горотворенням у палеозойську, мезозойську та кайнозойську ери, позначте їх на контурній карті. Спрогнозуйте, де можливе виникнення нових гір.
- Який існує зв’язок будови земної кори з рельєфом материків. На давніх
і молодих платформах материків переважають рівнини та їхні частини —
низовини, височини, плато, плоскогір’я. Так, на Східноєвропейській
платформі утворилася Східноєвропейська рівнина, на Південноамерикан-
ській лежать Амазонська низовина та Бразильське плоскогір’я. Такі пари
платформ і рівнин ви знайдете на кожному материку, що свідчить про
певну закономірність у їхньому розташуванні.
В областях складчастостей простягаються гори різного віку. Там, де
складки гірських порід добре проглядаються, існують молоді складчасті
гори. Вони почали формуватися в останні 25 млн років, тобто в середині
кайнозойської ери. Складчасті гори зазвичай високі. Вони цілими пасмами
тягнуться, наприклад, уздовж узбережжя Тихого океану (Анди, Корди-
льєри) та півдня Євразії (Альпи, Карпати, Кавказькі гори, Гімалаї).
Поступово складчасті гори руйнуються і під час подальших рухів земної
кори розбиваються на окремі брили. При цьому ділянки земної поверхні
по розломах зміщуються вертикально. Дещо піднята ділянка утворює
горст, а опущена — грабен (мал. 12). Такі процеси спричиняють форму-
вання складчасто-брилових гір. Наприклад, у палеозойську еру виникли
Аппалачі, Уральські, Скандинавські гори. Нині це складчасто-брилові
гори, бо утворилися вони давно й зазнали руйнувань з наступним піднят-
тям і оновленням. Про давній вік цих гір свідчать їхні вершини, що пере-
важно невисокі, часто згладжені, вирівняні чи заокруглені.
На материках бувають гори вулканічного походження, складені лавою
і твердими продуктами виверження згаслих вулканів. Вулканічні гори
також є молодими. Прикладом вулканічних гір є Вулканічний хребет
Українських Карпат.
Сучасний зовнішній вигляд гір залежить також і від новітніх тектоніч-
них рухів, що відбувалися впродовж останніх двадцяти мільйонів років,
і від дії зовнішніх чинників. Залежно горст
від утворення та віку гір, а також гір-
ських порід, з яких вони складені, мате-
рикові гори різняться своїм рельєфом.
Так, високогірний тип рельєфу прита-
манний переважно молодим складчас-
тим горам. Для нього характерні круті
схили, гострі вершини, вкриті льодо-
виком, глибокі міжгірні улоговини.
Середньогірний рельєф можуть мати як
Мал. 12. Розріз грабена і горсту
25
РОЗДІЛ
молоді, так і складчасто-брилові гори. Часто їхня незначна висота (до 2000 м) зумовлена складом гірських порід, які руйнуються водою, вітром. їхні міжгірні западини неглибокі. Середньогірний рельєф відрізняє, наприклад, Українські Карпати від Південних Карпат. Низькогірний рельєф переважає у давніх складчасто-брилових горах. Його характерними рисами є переважно м’які обриси схилів і плоскі вершини. Таким є, наприклад, рельєф Уральських гір.
НОТАТКИ ДО ТЕМИ
Чому гори не ростуть безмежно. За підрахунками вчених, швидкість
росту гір становить від 1 мм до 1 см на рік. Тому проходять десятки мільйонів років
до того, як на материку сформуються гори. Проте якби гори весь час росли, то лише
за 1 млн років вони досягли б позначки 10 км. Цього не відбувається, оскільки в горо-
творчий процес постійно втручаються зовнішні процеси, які намагаються згладити,
вирівняти земну поверхню, зокрема діяльність води, вітру, коливання температури
повітря.
І Які форми рельєфу приховані під товщею океанічної води. Рівнини і гори суходолу часто продовжуються на підводній окраїні материка. Так називається прибережна ділянка дна океану, що включає в себе материкову обмілину (шельф) і материковий схил. Підводна окраїна материка має материковий тип земної кори і простягається до глибини 3000-4000 м. Вона межує з ложем океану, що має океанічний тип земної кори (мал. 13). У межах океанічної земної кори також існують платформи, які називають океанічними. Це стійкі ділянки ложа океанів. У рельєфі їм відповідають глибоководні рівнини, серед яких є велетенські улоговини.
Часто підводну окраїну материка й ложе океану розділяє перехідна зона, розташована в місцях зіткнення літосферних плит. Вона відрізняється значною рухливістю та великою швидкістю вертикальних рухів. Ця зона має перехідний (від материкової до океанічної) тип земної кори і складний рельєф. До неї зазвичай входять улоговина окраїнного моря, підводний хребет і глибоководний жолоб. Підводні хребти часто такі потужні, що їхні вершини підносяться над поверхнею води у вигляді островів (Алеутські, Курильські, Японські тощо).
Гірські споруди утворюються і в місцях розходження літосферних плит. При цьому в земній корі виникають велетенські, завглибшки кілька кілометрів розколини дна — рифти. Через них з надр Землі піднімається речовина мантії, що нагромаджується і застигає. Так утворюються серединно-океанічні хребти.
За своїми масштабами серединно-океанічні хребти можна порівняти з наймогутнішими гірськими спорудами суходолу. Хребти пов’язані між собою в єдину гірську систему, яка тягнеться через усі океани приблизно на 70 тис. км і досягає подекуди завширшки понад 800 км. Окремі вершини підносяться над океанічним дном на кілька тисяч метрів.
Є два види серединно-океанічних хребтів: одні розходяться швидко, а інші — повільно. Хребти, що повільно розходяться, як-от Серединно-Ат-
Шельф Материковий Серединно- Глибоководний
Мал. 13. Рельєф Світового океану
лантичний, формують нову океанічну кору зі швидкістю 2-5 см на рік. їх розсікають глибокі розломи (рифтові долини) завширшки 10-20 км, що сходяться до центру. Хребти, що швидко розходяться, у тому числі Східно- Тихоокеанське підняття, розростаються зі швидкістю 10-20 см на рік, не утворюючи рифтових долин.
ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1
Аналіз тектонічної та фізичної карт світу: встановлення
зв’язків між тектонічною будовою і формами рельєфу.
ПРОЧИТАЛИ — ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ!
ЧИ ЗНАЮ
- Що таке платформа й область складчастості?
- Які існують основні форми рельєфу на материках?
ЧИ РОЗУМІЮ
- Чим розрізняються давні й молоді платформи?
- Чим відрізняються рельєф материків і океанів?
ЧИ пояснюю
- Чому в основі кожного материка лежить платформа?
- Чому гірські споруди в океанах мають велетенські розміри?
ЧИ ВМІЮ
- Користуючись картою «Тектонічна карта світу» та фізичною картою світу,
назвіть гори на материках, які розташовані на межі літосферних плит і за їхні-
ми межами, позначте їх на контурній карті штриховкою. - Позначте на контурній карті серединно-океанічні хребти.
Источник