Карта земної кори рельєфу
Содержание статьи
§ 3. Будова земної кори і рельєф (підручник)
§ 3. Будова земної кори і рельєф
1. Пригадайте, що таке земна кора.
2. Чим материкова кора відрізняється від океанічної?
3. Які розрізняють форми рельєфу?
БУДОВА ЗЕМНОЇ КОРИ. Як відомо, земна кора — це верхній шар нашої планети. Разом з верхньою частиною мантії вона утворює літосферу — тверду оболонку Землі. Розрізняють два головні типи земної кори. Материкова земна кора складається з трьох шарів (осадового, гранітного, базальтового). Океанічна земна кора утворена лише двома шарами (осадовим і базальтовим) і дуже тонка. Такий тип кори є лише під западинами океанів.
Учені вважають, що спочатку на нашій планеті утворилася земна кора океанічного типу. Під впливом процесів, що відбуваються в надрах Землі, вона потовщувалася і на її поверхні утворилися складки — гірські ділянки. Протягом мільярдів років земна кора зазнавала тривалих змін: розламувалася на велетенські скиби, прогиналася западинами, вигиналася горами, поки не набула сучасного вигляду.
Мал. Будова земної кори
РУХИ ЛІТОСФЕРНИХ ПЛИТ. Згідно з теорією руху літосферних плит, що ґрунтується на гіпотезі дрейфу материків, земна кора разом з частиною верхньої мантії не є суцільним покриттям нашої планети. Вона розбита глибокими розломами на величезні блоки — літосферні плити. Більшість плит включають як материкову, так і океанічну земну кору. Їх товщина 60 — 100 км.
Літосферні плити здатні повільно переміщуватися по в’язкій поверхні мантії (астеносфері), ніби гігантські крижини поверхнею води. Швидкість їх руху видається мізерною — кілька сантиметрів на рік. Проте цей рух відбувається протягом сотень мільйонів років, тому плити за такий час переміщуються на тисячі кілометрів. Отже, сучасне розміщення материків і океанів — це результат тривалого горизонтального руху літосферних плит. Ці рухи також призводять до того, що на стиках плит в одних місцях відбувається їх зіткнення, а в інших — розсування.
Внаслідок зіткнення двох літосферних плит з материковою корою їхні краї разом з усіма нагромадженими осадовими породами зминаються у складки, породжуючи гірські хребти. Якщо ж зближуються плити, одна з океанічною, а друга з материковою корою, то перша прогинається і ніби пірнає під материкову. При цьому припіднятий край материкової кори зминається в складки, формуючи гори, уздовж узбереж виникають ланцюги островів і глибоководні жолоби.
При розсуванні літосферних плит на їх межах утворюються тріщини. Таке трапляється здебільшого на дні океанів з тонкою корою — в рифтових долинах — поздовжніх ущелинах (завширшки кілька десятків кілометрів), що розділяють серединно-океанічні хребти — величезні підводні гірські споруди. Тріщинами на поверхню дна піднімається розплавлена магма. При її охолодженні з магматичних порід виникає смуга молодої земної кори. Вона поступово розповзається в обидва боки від глибинного розлому, що її породив, нарощуючи краї літосферних плит. Внаслідок цього океанічне ложе розширюється. На дні океану працює ніби гігантський конвеєр, що пересуває ділянки з молодою корою від місця їх зародження до материкових околиць океану. Швидкість їх руху маленька, а шлях довгий. Тому ці ділянки досягають берегів через 15 — 20 млн років. Пройшовши цей шлях, вони опускаються в глибоководний жолоб і, пірнаючи під материк, занурюються в мантію, з якої вони утворилася в центральних частинах серединно-океанічних хребтів.
СТІЙКІ ТА РУХОМІ ДІЛЯНКИ ЗЕМНОЇ КОРИ. Рухи літосферних плит указують на те, що на земній поверхні є відносно стійкі та рухомі ділянки.
Відносно стійкі ділянки земної кори називають платформами. Це найдавніші за віком вирівняні ділянки літосферних плит. Вони лежать в основі материків і океанічних западин. Платформи мають двошарову будову. Нижній ярус — фундамент, утворений кристалічний магматичними і метаморфічними породами. Верхній — осадовий чохол, складений осадовими породами, що ніби чохлом накривають зверху фундамент. Подекуди тверді кристалічні породи фундаменту виступають з-під пухких осадових порід чохла на поверхню платформи. Такі ділянки називають щитами. Ділянки ж перекриті чохлом називають — плитами (не плутайте з літосферними плитами). За геологічним віком розрізняють давні і молоді платформи. Давні платформи утворилися в найдавніші геологічні часи — в архейську і протерозойську ери, тобто в докембрії. Вік їх фундаменту 1,5 — 4 млрд років. Фундамент молодих платформ утворився тільки 0,5 млрд років тому.
Між відносно стійкими ділянками земної кори розміщуються нестійкі зони — рухомі пояси. Вони збігаються з місцями глибинних розломів на суходолі і в океанах (в серединно-океанічних хребтах і глибоководних жолобах). У цих вузьких, але витягнутих на тисячі кілометрів зонах, скупчені вулкани і часто трапляються землетруси. Тому їх називають сейсмічними поясами.
РОЗМІЩЕННЯ ФОРМ РЕЛЬЄФУ. Рельєф тісно пов’язаний з будовою земної кори. Сучасний її зовнішній вигляд формують найбільші форми рельєфу - виступи материків і западини океанів, гори і величезні рівнини. Вони утворилися в результаті рухів літосферних плит. У розміщенні форм рельєфу на поверхні Землі є певні закономірності.
Виступи материків відповідають земній корі материкового типу, а океанічні западини — областям поширення океанічної кори. Великі рівнини розміщуються на давніх платформах. Від того на якій ділянці платформи розташована рівнина залежить її висота: на щитах найчастіше лежать височини і плоскогір’я, на плитах — низовини.
Гори суходолу та серединно-океанічні хребти і глибоководні жолоби на дні океанів розташовуються у рухомих поясах на межах літосферних плит. На суходолі при зіткненні літосферних плит породи на їх краях зминаються в складки — утворюється область складчастості. При цьому виникають молоді складчасті гори. Поступово, протягом мільйонів років, вони руйнуються. Наступні рухи земної кори розломами розбивають їх на окремі брили. По цих розломах відбувається вертикальне зміщення: якщо одна ділянка піднімається відносно сусідніх, то утворюється горст, якщо опускається — грабен. Так утворюються складчасто-брилові гори.
ЗМІНА РЕЛЬЄФУ. Основною причиною різноманітності рельєфу є взаємодія внутрішніх і зовнішніх сил, що діють одночасно.
Внутрішні сили в основному створюють великі форми рельєфу. Зовнішні ж сили (вивітрювання, робота текучих вод, вітру, підземних вод, льодовиків, морського прибою) руйнують гірські породи і переносять продукти руйнування з одних ділянок земної поверхні на інші, де відбувається їх відкладення і нагромадження. Зміна рельєфу Землі відбувається безперервно. Змінюються обриси гір, їх висота, вирівнюються горби, заповнюються зниження. Навіть, хоча й дуже повільно, змінюються обриси материків.
Рельєф нашої планети формувався тривалий час. При цьому періоди горотворення чергувалися з періодами менш активних рухів земної кори, коли гірські масиви руйнувалися зовнішніми процесами і перетворювалися на рівнини.
ЯК ЧИТАТИ КАРТУ «БУДОВА ЗЕМНОЇ КОРИ». На тематичній карті «Будова земної кори» показано розташування літосферних плит та напрямки і швидкість їх руху. На плитах виділено кольором платформи і області складчастості. Вони краще вивчені і більш достовірно показані на суходолі. Як видно з карти, ядра сучасних материків утворюють здебільшого давні докембрійські платформи. Їх обрамляють молоді платформи та області складчастості, що утворилися в наступні ери. Часто на карті «Будова земної кори» наводиться спеціальна шкала — геохронологічна таблиця, що відображає відтинки геологічного часу (геологічні ери, періоди), яким відповідає певний етап формування земної кори (епохи горотворення).
На карті на дні морів і океанів позначено океанічні платформи, серединноокеанічні хребти, глибоководні жолоби, зони розломів. Штриховкою та значками відмічені зони землетрусів і вулкани. На місцезнаходження родовищ різних за походженням (осадових, магматичних, метаморфічних) корисних копалин вказують типові значки.
Мал. Геохронологічна таблиця
Працюємо з картою
1. Назвіть і покажіть великі літосферні плити. Якими типами земної кори вони утворені?
2. Визначте, в якому напрямку переміщуються Південноамериканська і Африканська, Євразійська і Індо-Австралійська плити.
3. Визначте, які літосферні плити і в яких місцях переміщуються з найбільшою швидкістю.
4. Де проходять межі літосферних плит? Які процеси та явища виникають на їх межах? Поясніть, чому у межах Тихоокеанського вогняного кільця зосереджено 80 % усіх сучасних вулканів.
5. Назвіть острови Атлантичного океану, що лежать на межах літосферних плит. Які острови цього океану розташовані поза їх межами?
6. Наведіть приклади сусідства глибоководних жолобів і острівних дуг. Які природні процеси та явища виникають поблизу них?
7. Які форми рельєфу виникають на межах літосферних плит на суходолі? Наведіть конкретні приклади.
8. Назвіть давні (докембрійські) платформи.
9. Області складчастості яких періодів є на Євразійській плиті?
Запитання і завдання
1. Чим земна кора материкового типу відрізняється від кори океанічного типу?
2. Якими є наслідки зближення і розсування літосферних плит?
3. Яку будову має платформа? Які розрізняють платформи за віком? Назвіть, користуючись картою «Будова земної кори», найбільші давні та молоді платформи.
4. Визначте за картою, де розташовані серединноокеанічні хребти, ланцюги островів та глибоководні жолоби.
5. Які існують закономірності у розміщенні форм рельєфу?
Источник
§ 34. Тектонічна будова, рельєф, корисні копалини
Підручник з Географії. 7 клас. Довгань — Нова програма
Ви дізнаєтесь:
• які процеси брали участь у формуванні рельєфу Північної Америки
• про склад і розташування основних форм рельєфу материка
• на які корисні копалини багаті надра Північної Америки
Пригадайте:
• чинники рельєфоутворення
• особливості тектонічної будови та рельєфу Південної Америки
У будові земної кори та розміщенні форм рельєфу Північної та Південної Америки є багато схожих рис. На заході обох материків унаслідок взаємодії континентальних плит з океанічними сформувалися складчасті області. Подібно до Анд, у Південній Америці на 9000 км уздовж західного узбережжя тягнеться потужна гірська система Кордильер. Східні частини материків сформувалися на давніх платформах, яким у рельєфі відповідають Великі рівнини. Надра Північної Америки, як і її південного сусіда, містять багаті родовища цінних корисних копалин. Проте на тлі загальної подібності Північна Америка має більш складні тектонічну будову та рельєф.
1. Тектонічна будова.
Північна Америка та Євразія колись були єдиним континентом — Лавразією. Близько 135 млн років тому Північноамериканська літосферна плита почала віддалятися від Євразійської. Унаслідок зіткнення з Тихоокеанською літосферною плитою в мезозої відбулося стискання західних окраїн материка, яке супроводжувалося активним вулканізмом і підняттям території, що привело до виникнення величної складчастої області.
Найдавніші ділянки земної кори належать до Північноамериканської платформи, яка займає північну й центральну частини материка. А на крайній півночі ділянки платформи прогнулися під масою льодовика та були частково затоплені водою, що спричинило утворення Канадського Арктичного архіпелагу. На північному сході платформи давні кристалічні породи виходять на поверхню у вигляді Канадського щита, далі на південь фундамент платформи йде на значну глибину, і на ньому лежать різні за потужністю шари осадових порід континентального й морського походження.
У палеозої на півдні материка почалося формування фундаменту молодої платформи, а інтенсивні рухи земної кори сприяли утворенню області складчастості на сході.
2. Рельєф.
Рельєф Північної Америки тісно пов’язаний з особливостями будови земної кори (рис. 1).
За будовою поверхні на материку можна виділити три частини: північну та центральну, зайняту рівнинами, східну, де розташовані гори Аппалачі, і західну з гірською системою Кордильєр (рис. 2).
Рівнини материка сформувалися на платформах і займають 2/3 поверхні. Канадському щиту відповідає Лаврентійська височина. На південь від неї простягаються Центральні рівнини із середніми висотами 200-300 м, що поступово переходять у Міссісіпську низовину, утворену річковими наносами. На захід від Центральних рівнин уздовж Кордильєр широкою смугою більш ніж на 400 км простягнулися Великі рівнини. Їхня поверхня, порізана річковими долинами й уступами на окремі масиви й плато, здіймається східчасто на захід до гір, де досягає висоти 1200-1700 м.
Уся західна частина Північної Америки вздовж тихоокеанського узбережжя належить до гірської системи Кордильєр. Це одна з найбільших гірських систем у світі, що простяглася більш ніж на 9 тис. км від півострова Аляска на півночі до Панамського перешийка на півдні. Разом із південноамериканськими Андами вони утворюють найбільш протяжну гірську систему у світі — понад 18 тис. км! Горотворення в Кордильєрах ще не закінчилося, про що свідчить вулканічна діяльність і часті землетруси. Найвищі діючі вулкани — Орісаба (5700 м), Попокатепетль (5452 м) і Коліма (3846 м). Вони час від часу викидають зі своїх жерл розпечені гази й попіл. Багато діючих вулканів є на півострові Аляска та Алеутських островах.
У північно-західній частині материка Кордильєри досягають максимальних висот. Тут розташована гора Мак Кінлі (6193 м) — найвища точка Кордильєр і Північної Америки. Східна частина Кордильєр, що складається з розгалуженої системи хребтів, утворює Скелясті гори.
Рис. 1. Будова земної кори.
Рис. 2. Більша частина гірських хребтів Кордильєр утворилася в мезозої, а потім була омолоджена в період альпійської складчастості. Багаторазові рухи земної кори супроводжувалися утворенням розломів, складок, лавових плато, передгірних прогинів, западин.
На сході материка простягаються середньовисотні гори Аппалачі, що утворилися в епоху каледонського та герцинського горотворення. У формуванні рельєфу Північної Америки взяли активну участь зовнішні процеси. На рівнинах добре простежуються сліди діяльності льодовика — згладжені скелі, вирівняні вершини пагорбів, накопичення валунів, виорані льодовиком улоговини.
На Центральних рівнинах, там, де на поверхню виходять вапняки, дуже поширеним є карст. На південному сході Центральних рівнин у передгір’ях Аппалачів розташовані великий карстовий район і найдовша печера світу — Флінт-Мамонтова (рис. 3).
Рис. 3. Флінт-Мамонтова печера сформувалася в західних передгір’ях Аппалачів та є найдовшою (понад 560 км) із відомих карстових печер у світі.
3. Корисні копалини.
Північна Америка дуже багата на корисні копалини. їхнє розміщення тісно пов’язане з тектонічною будовою материка. У місцях виходу на поверхню кристалічних порід давньої платформи та в Кордильєрах зосереджені родовища залізних, уранових, мідних, нікелевих руд, золота, срібла.
З осадовими породами чохла платформи пов’язані поклади нафти й природного газу. Найбільші нафтогазоносні райони розташовані на узбережжі й шельфі Мексиканської затоки, Північного Льодовитого океану, на Великих рівнинах, Алясці. В Аппалачах зосереджені великі запаси кам’яного вугілля. На півострові Флорида є багаті поклади фосфоритів.
Головне
• Особливістю рельєфу Північної Америки є його розмаїтість і контрастність. Рівнини материка сформувалися на платформах; областям складчастості відповідають гори Кордильєри на заході та Аппалачі на сході.
• Північна Америка багата на корисні копалини. Особливо значними є родовища нафти, природного газу, вугілля, залізних, нікелевих та уранових руд, фосфоритів.
Запитання та завдання для самоперевірки
1. Поясніть розміщення великих форм рельєфу на материку. 2. Які форми рельєфу відповідають платформним частинам Північної Америки? 3. Чим обумовлене утворення величезної області складчастості на заході материка? Які процеси свідчать про продовження там складкоутворення? 4. У чому полягає роль зовнішніх процесів у формуванні рельєфу Північної Америки? 5. Якими причинами обумовлені різноманітність і контрастність форм рельєфу Північної Америки? 6. Чим пояснюється різноманітність корисних копалин Північної Америки?
Практична робота 9 (продовження)
Зазначення на контурній карті назв географічних об’єктів Північної Америки. Позначте на контурній карті основні форми рельєфу Північної Америки: рівнини: Центральні, Великі; Лаврентійська височина, Примексиканська низовина; гори: Кордильєри (г. Мак-Кінлі), Скелясті, Аппалачі.
Практичне завдання
Порівняйте рельєф Північної та Південної Америки. Визначте спільні й відмінні риси.
Источник
Рельєф планети та його формування
Пестушко В.Ю., Сасихов В.О., Уварова Г.Є.
Географія материків і океанів
Тема 2. Закономірності формування і розвитку компонентів природи
Географічні закономірності виявляються передусім у формуванні й розвиткові природних компонентів — складових частин географічної оболонки:
- гірських порід,
- повітря,
- вод океану та суходолу,
- ґрунтів,
- рослинності
- та тваринного світу.
Останнім часом на формування і розвиток компонентів природи дуже впливає людина, яку іноді порівнюють із могутньою геологічною силою. На це обов’язково слід зважати під час вивчення географічних закономірностей нашої планети.
§4. Рельєф планети та його формування
Що таке внутрішні та зовнішні сили Землі?
Рельєф — це сукупність форм земної поверхні, що утворюються під дією внутрішніх і зовнішніх сил (мал.10). До найбільших форм земної поверхні належать материки і океанічні западини. Їх називають планетарними формами рельєфу. На кожному материку і в океанічних западинах розрізняють основні форми земної поверхні — гори та рівнини.
Мал.10. Форми рельєфу земної поверхні
1 — улоговина окраїнного моря;
2 — острівна дуга;
3 — глибоководний жолоб;
4 — підводна рівнина;
5 — рифт;
6 — серединно-океанічний хребет;
7 — підводний вулкан;
8 — материковий схил;
9 — шельф;
10 — низовина;
11 — западина;
12 — височина;
13 — плато;
14 — плоскогір’я;
15 — гори.
Чи є закономірність у великому нагромадженні різних форм рельєфу? Так, рельєф розвивається за певними законами. Його формування передусім тісно пов’язане з будовою земної кори.
Порівняно стійкі й вирівняні ділянки земної кори називаються платформами (з французької — «плоска форма»). Вони мають материковий або океанічний тип земної кори, залежно від цього на платформах утворюються рівнини суходолу або дна океану.
Платформи складаються з двох ярусів (мал.11). Нижній називається фундаментом. Він утворений метаморфічними і магматичними породами. Верхній ярус платформи складається з осадових порід, що ніби чохол покривають зверху фундамент, тому й називається осадовим чохлом.
Мал. 11. Будова платформи
Розрізняють давні й молоді платформи. Більшість платформ на материках давні, вік їх фундаменту — від 1,5 до 4 млрд років. Фундамент молодих платформ утворився близько 500 млн років тому.
За картою атласу «Будова земної кори»? У відшукайте і назвіть основні платформи Землі. Визначіть їх вік.
Подекуди міцні породи фундаменту виходять з-під пухких порід чохла на поверхню. Такі ділянки називають щитами, а ділянки, вкриті чохлом, — плитами. (Не плутайте з літосферною плитою!)
Від того, на якій ділянці платформи розташована рівнина, залежить її висота. На щитах найчастіше розташовані височини і плоскогір’я, на плитах — низовини.
На мал. 12 знайдіть різні форми рельєфу земної поверхні.
Платформи розділяються рухомішими ділянками земної кори — областями складчастості (мал. 12). Це видовжені на тисячі кілометрів ділянки земної кори, де внаслідок зіткнення літосферних плит осадові породи зім’яті в складки.
Мал.12. а) будова складчастих гір; б) будова складчасто-брилових гір
В областях складчастості утворилися гори, там, де складки гірських порід добре проглядаються, — молоді складчасті гори (мал. 13). Поступово складчасті гори руйнуються і під час наступних рухів земної кори розбиваються на окремі брили. При цьому по розломах відбувається вертикальне зміщення ділянок земної поверхні. Та з них, що виявляється дещо піднятою щодо сусідніх, утворює горст, а та, що, навпаки, опущена, — грабен (мал.12). Такі рельєфоутворюючі процеси спричиняють формування складчасто-брилових гір (мал.14). Є ще вулканічні гори.
Пригадайте, як вони утворюються
Мал.13. Складчасті гори (Альпи, Швейцарія)
Мал.14. Складчасто-брилові гори (Англія)
За картою «Будова земної кори» та фізичною картою (див. атлас) знайдіть найбільші області складчастості та гірські споруди материків.
Рівнини і гори суходолу часто продовжуються на підводній окраїні материка, передусім на материковій обмілині (шельфі) та материковому схилі. Для них характерний материковий тип земної кори, який простягається до глибини 3000-4000 м. Глибше — у велетенських улоговинах ложа океану поширений океанічний тип земної кори.
Часто підводну окраїну материка і ложе океану розділяє перехідна зона, яка розташована у місцях зіткнення літосферних плит і має перехідний (від материкового до океанічного) тип земної кори та складний рельєф. Тут розрізняють улоговини окраїнних морів, підводні хребти та глибоководні жолоби. Вершини підводних хребтів часто піднімаються над поверхнею води, утворюючи острівні дуги.
У місцях розходження літосферних плит у земній корі виникають велетенські, глибиною у кілька кілометрів, розколини дна океану — рифти. Крізь них із земних надр піднімається речовина мантії, що нагромаджується та застигає. Так утворюються серединно-океанічні хребти (мал. 10).
За своїми розмірами серединно-океанічні хребти можна порівняти з наймогутнішими гірськими спорудами суходолу. Вони пов’язані між собою в єдину гірську систему, яка тягнеться крізь усі океани земної кулі на 75 000 км і досягає подекуди ширини більш як 800 км. Окремі вершини хребтів височіють над океанічним дном на кілька тисяч метрів.
У місцях зіткнення та розходження літосферних плит відбуваються землетруси і діють вулкани. Це свідчить про те, що формування земної кори тут триває і досі.
Слід зазначити, що рельєф земної кори формувався впродовж тривалого часу. При цьому періоди горотворення чергувалися з періодами менш активних рухів земної кори, під час яких гірські області перетворювалися на рівнини.
Для зручності історію розвитку рельєфу Землі поділяють на окремі часові відрізки — ери, які характеризують певними періодами горотворення (табл.1).
Таблиця 1. Основні етапи формування рельєфу Землі
Рельєф Землі формується також під впливом зовнішніх сил. До них належать:
- енергія Сонця,
- дія води,
- вітру,
- снігу та
- живих організмів.
Усі вони сприяють утворенню дрібних форм рельєфу — ярів, балок, річкових долин, печер, льодовикових горбів, пасом, піщаних барханів, дюн тощо.
Форми рельєфу Землі різні за своїм походженням, за розмірами поділяються на планетарні,основні та дрібні.
На платформах розміщені рівнини, в областях складчастості — гори.
Рельєф планети формується внаслідок сукупної дії внутрішніх і зовнішніх сил Землі.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
- Як розрізняють гори та рівнини за віком і походженням?
- Доведіть на прикладах, що формування рельєфу — це результат сукупної дії внутрішніх і зовнішніх сил.
- Назвіть форми рельєфу своєї місцевості: найбільші та найменші, давні та молоді.
Источник