Функціональна асиметрія кори головного мозку людини

Особливості функціональної асиметрії кори головного мозку у хворих з моторною афазією

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ АСИМЕТРІЇ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ У ХВОРИХ З МОТОРНОЮ АФАЗІЄЮ

Левчук Т.О.,

логопед міського центру нейрореабілітації КМКЛ № 18

В статті дається визначення поняття «функціональна асиметрія» кори головного мозку, розглядається історичний аспект цієї проблематики, показано її особливості у хворих з моторною афазією.

Ключові слова: функціональна асиметрія, домінантна та субдомінантна півкулі, ліворукість, моторна афазія, компенсаторні можливості мозку.

Вивчення питання про порушення мозкової організації мовленнєвої функції на рівні взаємодії півкуль при мовних дизонтогенезах має доволі тривалу історію. Незважаючи на це, знання про функціональну асиметрію залишаються ще обмеженими.

Як відомо, функціональною асиметрією називають таку нерівність великих півкуль головного мозку у забезпеченні психічної діяльності, при якій по відношенню до одних функцій домінантною є ліва, а до інших – права півкулі.

Особливе значення має вивчення функціональної асиметрії кори головного мозку у хворих на афазію, оскільки це дозволяє спеціалістам, що працюють з цією категорією людей, глибше розуміти етіологію, механізми, патогенез мовленнєвого порушення та правильно будувати корекційну роботу з подолання дефекту, спираючись на компенсаторні можливості мозку.

Клініцисти були першовідкривачами проблеми мозкової організації мовлення і пов’язаною з нею проблемою функціональної асиметрії півкуль.

Ще за часів P. Broca (1861) і C. Wernicke (1874) стало відомо, що афазія у праворуких людей пов’язана з ураженням лівої півкулі. Вчення про афазію на перших етапах свого становлення зводилось лише до опису елементарних порушень мовлення, встановлення кореляції між ними і ураженням певних відділів кори мозку. У ліворуких було встановлено зворотну залежність. «Латералізація» мовленнєвих функцій розглядалася як дзеркальна. Проте, наукові дослідження останніх років показали, що це твердження не є беззаперечним.

В подальшому, в зв’язку з появою зацікавленості фізіологів, психологів, лінгвістів до проблеми мозкової організації і функціональної нерівності мозкових півкуль, дослідники зробили висновок, що механізми мовлення пов’язані із цілісною організацією діяльності мозку, яка включає в себе декілька ланок, кожна з яких привносить свій специфічний вклад у характер мовленнєвого процесу.

Англійський невролог J. Jackson (1860), вивчаючи порушення рухової сфери і мовлення, висловив припущення, які суперечили класичній клітинній локалізації функцій. Ним були відзначені парадоксальні, на перший погляд, явища, які полягали в тому, що ураження певної обмеженої ділянки мозку ніколи не призводить до повного випадання функцій. Відповідно теорії Джексона, локалізація симптому (випадання тієї чи іншої функції), яким супроводжується ураження обмеженої ділянки центральної нервової системи, не можна ототожнювати з локалізацією функції. Остання може бути розміщена в центральній нервовій системі значно складніше і мати зовсім іншу мозкову організацію.[2]

Надалі J. Jackson припустив, що мовленнєва діяльність здійснюється завдяки спільній роботі обох півкуль головного мозку і що домінантна ліва півкуля праворуких людей пов’язана з більш складними за будовою формами довільного мовлення, в той час як права півкуля здійснює більш елементарні мовленнєві функції. Проте, він не диференціював мовленнєві порушення афатичного характеру в залежності від латеральних півкульних переваг. Таким чином, проблема афазії у ліворуких була недостатньо висвітлена.

E. G. Chescher, вивчаючи афазію у ліворуких, припустив, що під час реалізації мовленнєвих функцій у них можуть задіяні обидві півкулі.

O. L. Zangwill (1960) вважає, що у ліворуких людей мовленнєва функція представлена білатерально, крім цього, трапляються випадки домінантності лівої півкулі.

R. Pratt (1973), досліджуючи 24 ліворуких пацієнтів з афазією, дійшов висновку, що частота правопівкульної латералізації у них не перевищує 25%.

Розглядаючи форми афазії у ліворуких людей, дослідники дійшли до висновку, що частіше афазія виникає при ураженні премоторної та нижньотім’яної ділянки кори головного мозку. Тобто в основному в таких хворих спостерігаються прояви моторної афазії. Таким чином, не фонематичні процеси та слухомовленнєва пам’ять є визначальними в домінантності півкуль, а все таки перевага руки.

Дослідження K. Conrad, M.E. Humphrey, Б. Пенфільд, Л.Робертс, О.Р.Лурія та інших показують, що функціональна мозкова організація кори головного мозку у ліворуких та праворуких людей істотно відрізняється. Афазія у ліворуких може виникати при ураженні обох півкуль, що свідчить про нечітко виражену домінантність. Автори зазначають, що афазія при ураженні правої півкулі має більш легкі прояви і легше піддається корекції.

Згадуються також випадки «перехресної афазії», що виникає при ураженні правої півкулі у праворуких пацієнтів. Крім порушень дисграфічного та дислексичного характеру, у таких хворих виявлено складності розуміння граматичних конструкцій, повторення складів і слів, порушення конструктивного праксису.

На основі цих досліджень науковці (Траугот Н.Н., 1980; Крітчлі М., 1954; Бурлакова М.К., Лєбєдєва Н.В., 1983 та інші ) дійшли висновку, що субдомінантна півкуля не лише бере участь в реалізації мовленнєвих механізмів, але й має безпосереднє відношення до деяких спеціальних сторін мовлення.

Права півкуля відповідає за сприймання, регуляцію і відтворення інтонаційно-мелодійної сторони мовлення, що забарвлює і розкриває зміст висловлення; за глобальне розуміння невербальних компонентів мовленнєвої комунікації (жестів, міміки); розуміння побутових ситуацій, задумів текстів, картин; глобальне сприймання і відтворення звукового абрису слова. Це дозволяє хворим з афазією не лише розуміти ситуативне мовлення, оперувати інтонаціями, що забарвлюють мовленнєві емблові варіанти; розуміти зміст гумористичних оповідань, але й розкриває також перспективи глобального читання окремих слів, що проявляється у здатності співвідносити малюнок з його підписом. Права півкуля має здатність зберігати в своїй пам’яті різні види автоматизованих рядів, що вимовляються при цьому як єдине ціле, яке не піддається сукцесивному розподілу на звукові одиниці.

М.С.Лебединський, узагальнюючи літературні дані та власні наукові дослідження, зробив висновок, що розлади мовлення при ураженні субдомінантної півкулі у праворуких людей проявляються у вигляді порушень зовнішніх, найбільш автоматизованих сторін мовленнєвої функції. Частіше це розлади музичних компонентів мовлення або дизартричного характеру. Автор зазначає, що мовленнєва ділянка правої півкулі зонально менш диференційована, ніж відповідна ділянка лівої півкулі.

Таким чином в основі прийнятого у вітчизняній психології підходу до мозкової організації психічних функцій (Б.Г.Ананьєв, 1960, Л.С.Виготський, 1960, М.О.Бернштейн, 1966, П.К.Анохін, 1971, 1978 та інші) також покладено принцип про спільну участь обох півкуль у здійсненні складних, в тому числі і мовленнєвих, психічних функцій. Відповідно до цього принципу, матеріальною основою психічних процесів є весь мозок в цілому як високо диференційована система, частини якої забезпечують різні сторони єдиного.

„З позицій системного підходу до мозкової організації психічних функцій проблема домінантності виступає не як питання про перевагу тієї чи іншої півкулі у здійсненні мовленнєвої функції, а як проблема адекватності „внеску” кожної півкулі у процеси реалізації цілісної функції. Порушення функціональної взаємодії півкуль повинна виявлятися при оцінці характеру і ступеня участі обох півкуль головного мозку у здійсненні мовленнєвої функції”.[1]

Іншою стороною вивчення цього питання є з’ясування процентної кількості праворуких і ліворуких хворих з афазією, щоб порівняти можливості заміщення втрачених мовленнєвих функцій завдяки роботі субдомінантної півкулі. Для початку варто звернути увагу на загальну кількість праворуких та ліворуких людей серед населення.

Дослідження В.Л.Деглін, Н.Н.Брагіної, Т.А.Доброхотової, Е.Г.Симерницької , Д.Спрингер показали, що, незважаючи на те, що ліворукі люди складають від 3 до 8% населення Європи, спостерігається достатньо велика кількість парціальних ліворуких. Різні автори наводять статистичні дані: від 30 до 50%. А праворукі люди, за припущенням, складають не більше 40%.

О.В.Гурова, О.Д.Хомська, обстежуючи наявність ліворукості серед дорослого населення, дійшли висновку, що кількість «чистої» праворукості складає 42%, решта обстежуваних (58%) – правші з ознаками ліворукості; інші – люди або з «чистою» ліворукістю, або з «парціальною», або прихованою ліворукістю або лівші, яких перевчили в ранньому віці працювати з лівої руки на праву.

На базі КМКЛ№ 18 ми провели дослідження за методикою Лурії О.Р. на визначення ліворукості серед хворих з моторною афазією. Починаючи з 2004-го року нами було обстежено 100 пацієнтів з цією мовленнєвою патологією. Серед них 43% складали праворукі люди, 8% – ліворукі та амбідекстри, решта – з прихованою або парціальною ліворукістю.

Порушення мовлення афатичного характеру у праворуких і парціальних ліворуких мають свої відмінності. У хворих з парціальною ліворукістю ускладнена можливість складання розповіді за малюнком, тоді як збережене ситуативне мовлення. При збереженому власному мовленні може спостерігатися груба оральна апраксія, яка не дає можливість повторити слова (навіть ті, які пацієнт щойно повторював самостійно), назвати предметні малюнки, читати вголос, писати диктанти з проговорюванням. Також наявні труднощі розуміння прислівників, антонімів, синонімів, просторово-часових відношень.

Після проведених експериментів ми почали застосовувати логоритмічні вправи в роботі з хворими на моторну афазію. Найбільш позитивна динаміка відновлюваного навчання мала група пацієнтів з парціальною ліворукістю, що свідчить великі компенсаторні можливості правої півкулі.

Таким чином, виходячи з даних наукової літератури про функціональну асиметрію мозку та власні наукові дослідження, можна сказати, що у складній проблемі організації мовленнєвого та інших процесів психічної діяльності визначальним моментом виступає виключна роль лівої півкулі, проте і права півкуля при ураженні домінантної бере участь в організації мовленнєвих процесів і глибина, виразність мовленнєвих розладів при цьому залежить від підготовленості правої півкулі до заміщення втрачених мовленнєвих функцій. Ця підготовленість відмінна у різних людей.

СПИСОК ОСНОВНИХ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Голод В.И. Функциональная асимметрия мозга у детей с нарушением речевого и слухового развития. − М., 1985. С. 126.
Логопедия: Учебник. / Под редакцией Л.С.Волковой, С.Н.Шаховской – М.: Владос, 2002. С. 412 – 415
Лурия А.Р. Высшие корковые функции человека. – М., 1969. 512 с.
Шохор-Троцкая (Бурлакова) М.К. Речь и афазия. – М.: 2001. С. 50 – 71.

В статье дается определение понятия «функциональная ассиметрия» коры головного мозга, рассматривается исторический аспект данной проблематики, показываются её особенности у больных с моторной афазией.

Ключевые слова: функциональная ассиметрия, доминантное и субдоминантное полушария, леворукость, моторная афазия, компенсаторные возможности мозга.

In this article is introduced the concept definition of cerebral cortex «functional asymmetry», the historical aspect of this problematics is considered , distinctions of patients with motor aphasia are presented.

Keywords: functional asymmetry, dominant and subdominant cerebral hemispheres, left-handedness, motor aphasia, compensatory potential of the brain.

Голод В.И. Функциональная асимметрия мозга у детей с нарушением речевого и слухового развития. − М., 1985 С. 126.

Номер сторінки у виданні: 224

Повернутися до списку новин

Источник

Функціональна асиметрія півкуль та особливості емоційної сфери особистості

Явище функціональної асиметрії цікавило здебільшого психофізіологів та нейропсихологів: Терцип X., Цекотто К., Кепалапте А., Доброхотова Т. О., Чуприков О.П., Семенович А.В., Харбург Е., які в своїх дослідженнях застосовували методи ЕЕГ (електроенцефалограми), ФІЛАТ (фізіотерапії латеральної) та інші. Саме ці дослідження і послужили основою для виявлення особливостей осіб з різною мозковою організацією: в першу чергу, це стосується їх емоційно-вольової сфери.

Більша частина людства — праворукі й лише 5-12% є ліворукими. Але варто пам’ятати, що й праворукі та ліворукі — це не однорідні групи. Серед них виділяють:

· сильно ліворуких (лівшів, тобто, тих в кого ведучими є ліва рука, нога, та в яких спостерігається лівобічна сенсорна асиметрія);

· ліворуких (в яких ведучою є ліва рука, а решта компонентів латерального профілю мають правобічну асиметрію);

· амбідекстрів (в яких не виражена функціональна асиметрія, тобто немає домінуючої руки, ноги, та не виявлено сенсорної асиметрії; такі люди добре володіють як лівою, так і правою рукою) – ними часто стають перевчені лівші;

· праворуких (людей з правою мануальною асиметрією, але з різними співвідношеннями сенсорної асиметрії та асиметрії ніг);

· сильно праворуких (правшів, які мають правобічний латеральний профіль).

Результати численних психофізіологічних досліджень дають змогу виділити такі принципові відмінності мозкової організації психічної діяльності праворуких та ліворуких.

1. Функціональна амбілатеральність. У правшів має місце виразний асиметричний тип церебрального міжпівкульного забезпечення психічних функцій. У лівшів мозкова міжпівкульна організація психічної діяльності набуває більш симетричного, амбілатерального, більш дифузного й, водночас, менш упорядкованого характеру. При цьому вони являють собою (на відміну від правшів) гетерогенну, низкопрогнозовану групу. Тільки у лівшів у дорослому віці зустрічається двостороння (в обох півкулях) представленість якого-небудь психологічного фактора. Це багато в чому й визначає одну з базових передумов їхнього компенсаторного потенціалу.

2. Дифузність і відносна роз’єднаність. У лівшів видозмінюється й внутрішньопівкульна організація психічних процесів. У правшів вона характеризується досить твердою співвіднесеністю конкретних психологічних ланок, факторів з конкретною зоною передніх або задніх відділів мозку. Але тут ми маємо справу з внутрішньопівкульною функціональною недиференційованістю, дифузністю. Іншими словами, певна зона мозку, що незмінно актуалізує в правшів свій специфічний внесок у протікання відповідної психічної функції, у лівшів може бути пов’язана з абсолютно іншим фактором. Так, наприклад, скроневі мовні області можуть не включатися у забезпечення мовної діяльності, надаючи це (повністю або частково) іншим зонам мозку. Одночасно вони можуть проявляти свою активність у тій області психічної діяльності, з якою ніколи не асоціюються в правшів.

3. Автономія гемісфер мозку. Винятковою рисою є тенденція до відносної функціональної роз’єднаності, автономії правої й лівої півкуль мозку. Відносна функціональна автономія півкуль мозку відбивається на поряд з вже зазначеними характеристиками — функціональною міжпівкульою амбілатеральністю, недиференційованістю та внутріпівкульною дифузністю.

4. Недостатня диференційованість підкірково-кіркових відношень. Унікальною характеристикою мозкового забезпечення психічної діяльності лівшів є специфічна саме для них картина взаємодії між кірковими й підкірковими системами мозку. У правшів вони функціонують, як правило, у послідовному, реципрокному, асинхронному режимі: більша активність підкірки інваріантно призводить до меншої активності кори (насамперед її лобових відділів) і навпаки. У лівшів може спостерігатися досить часта картина одноразової, синхронної включеності підкіркових і кіркових систем мозку в забезпечення того або іншого психічного акту.

Будучи за філогенетичним віком більш давньою, ніж ліва, права півкуля функціонує за принципом безпосереднього почуттєвого й цілісного відображення дійсності. Для того, щоб права півкуля функціонувала, вона повинна зіткнутися з дійсністю безпосередньо (почуттєво).

Е. Голдберг у монографії «Керуючий мозок» характеризує взаємодію півкуль мозку як співвідношення новизни й «рутини». Він прийшов до висновку, що права півкуля відповідає за когнітивну (пізнавальну) новизну, а ліва — за когнітивну «рутину». Інакше кажучи, все, із чим стикається людина вперше, сприймається правою півкулею мозку, а все, чому людина навчилася, стає надбанням лівої й зберігається там у вигляді якихось паттернів (типових моделей).

Домінування півкуль зазвичай визначає найбільш розвинену область психічного — так, у правопівкульних краще розвинені емоції й інтуїція, у лівопівкульних — сприймання й мислення. Дуже заманливо зв’язати цю думку з відомими психофізичними характеристиками ліворуких людей — підвищеною лабільністю, емоційною чутливістю, високим творчим потенціалом, прагненням до нестандартних ситуацій.

Деякі дослідники доводять зв’язок правої півкулі з несвідомим у психіці людини. На користь цього висновку свідчить цілий ряд спостережень за поведінкою осіб, що перенесли операцію розділення півкуль. Так, коли одному з таких випробуваних потрібно було з’явитися на чергове психологічне обстеження, він з подивом виявив, що ніяк не може одягнутися: його права рука, пов’язана з «свідомою» лівою півкулею, застібала ґудзики на жакеті, а ліва рука, пов’язана із правою півкулею, розстібала їх. Пояснити цей факт можна тільки як прояв неусвідомленого бажання уникнути обстеження.

Читайте также: Схема типи земної кори

Встановлене також переважання системи модальності у людей з різною функціональною організацією: так, лівопівкульні найчастіше є візуалами (тобто, сприймають інформацію за допомогою зорового аналізатора) та кінестетиками (нюхове, тактильне, м’язове, смакове сприймання), а правопівкульні – аудіалами (слухове сприймання).

Переробка інформації правопівкульних відбувається спонтанно, в хаосі та миттєво. Вони мислять інсайтами, при чому не можуть пояснити, яким чином знайшли відповідь. І хоча такий підхід до мислення може здатися невірним і нераціональним, та його результати вражають точністю і доцільністю.

Як показали дослідження, творчий процес потребує від правопівкульних людей менших психофізіологічних затрат і відбувається на менш високому рівні додаткової активації мозку.

Ліва півкуля не лише відповідає за понятійне, конвергентне мислення, прогнозування подій та висування гіпотез, в ній представлена дискретна модель світу, розбита на окремі елементи. В семантичній пам’яті цієї півкулі зберігається соціальна система значимостей. Натомість, вважається, що права півкуля відповідає за синтетичну, симультанну (одночасну) діяльність мозку. Вона має справу не фігурою, а з фоном, не з центром уваги, а з периферією. Таким чином, права півкуля забезпечує не концентрацію, а розподіл уваги.

Ліва півкуля більшою мірою орієнтована на прогнозування майбутніх станів, а права – на взаємодію з досвідом та актуальними подіями.

Ліва півкуля більш активна під час виникнення мотивації щодо наближення до об’єкта, а права – в разі мотивації на уникнення (втечу).

В цілому, права півкуля є переважно сприймаючою (перцептивною), а ліва – виконавчою.

В ході багатьох досліджень вчені зробили висновки щодо зв’язку позитивних емоцій з лівою півкулею, а негативних — із правою. За даними X. Терцип і К. Цекотто, «вимикання» за допомогою барбітуратів однієї з півкуль дало такі результати: при дії на праву півкулю спостерігався ейфорично-маніакальний стан, а при дії правої півкулі — депресивний. Цей факт підтверджують дані ряду авторів (К. Клейст, Лебединський, С. В. Бабенкова, А. Кепалапте). При ураженні правої півкулі у хворих спостерігається ейфорія, пустотливість, безтактність, неадекватність.

В.Д. Небиліцин вважав нейрофізіологічним субстратом загальної активності та емоційності лобні долі кори великих півкуль. При ураженні лобних долей знак емоційного порушення (зрушення в бік ейфоричної реакції) не залежить від сторони ураження. А при ураженні скроневих долей відмічаються депресивні переживання з відтінком страждання, при чому ураження лівої лобної долі супроводжується депресивними переживаннями, а лівої – страх, жах (О.П. Чуприков, 1979).

Співробітники Мічиганського університету зіставили показники «рукості» з показниками темпераменту й виявили перевагу в них таких показників, як гнів (емоційна нестриманість), страх (боязкість), низький рівень самоконтролю, знижений фон настрою, конформність (пасивне прийняття існуючого порядку речей), совісність, боязкість, естетична вразливість, чуттєвість, підвищений рівень тривожності.

В одному з досліджень (в якому брали участь чоловіки молодого віку) було виявлено зростання негативних емоційно-оціночних характеристик в міру посилення ознак правопівкульного домінування, що було розцінене як зниження толерантності до емоційного стресу.

Використовуючи в якості показника пробу «перехрест рук», Москвін на основі психодіагностичного тесту Л.Т.Ямпольського виявив:

· у чоловіків з правим показником проби підвищені показники за шкалами «розгальмованість», «подразникова слабкість», «загальна активність», «комунікабельність», «тривожність», «паранойяльніясть», «іпохондрія», «фобії»;

· у чоловіків з лівим показником проби — за шкалами «підозріливість», «шизоїдність», «гіпотимія», «інтрапсихічна дезорганізація», «конформність», «совісливість», «сенситивність».

При лікуванні хворих методом ФІЛАТ (фізіотерапія латеральна) – латеральна (через руку) субсенсорна електростимуляція — здійснювався активізуючий вплив на одну з півкуль. Стимуляція лівої півкулі призводить до підвищення психічної активності (можливі навіть прояви ейфорії), психомоторного пожвавлення, а стимуляція правої проявляється у вигляді релаксації, заспокоєння, розслабленості.

Педагоги та психологи, в свою чергу, виділяють ряд наступних особливостей емоційної сфери своїх ліворуких:

підвищена емоційна чутливість;

високий рівень креативності;

яскраво виражені здібності до оригінальної художньої творчості;

дратівливість й вразливість;

схильність до різних страхів (боязкість);

низький рівень самоконтролю;

знижений емоційний фон (переважання поганого настрою);

совісність;

підвищений рівень тривожності;

естетична чутливість.

З огляду на це, варто звернути увагу на деяку специфічність асоціацій лівшів та їх різноманітність. Проте, це може бути не лише особливістю емоційної сфери, а й свідченням образності (у випадку правопівкульної асиметрії) та конкретності (у випадку лівопівкульної асиметрії) мислення.

Люди, що часто переживають позитивні емоції, можуть так само часто відчувати і негативні емоції. Тобто, позитивні і негативні емоції можуть бути незалежними факторами, а не протилежними полюсами одного параметру.

В будь-якому разі, кожна людина має потенціал позитивної й негативної енергії. Каталізатором для виходу цієї енергії є умови середовища, у яких існує конкретна особистість. Некомфортні або навіть ворожі умови соціуму провокують у лівші сплеск негативної енергії. Людина може стати неконтрольованою, а при частому повторенні стресогенного впливу або при великій його тривалості в часі перерости в стійкі негативні якості особистості або схильності до різних патологій. Проте у більшості випадків, завдяки високій гнучкості мозкових структур, можливі негативні наслідки зводяться до мінімуму, забезпечуючи тим самим успішну адаптацію.

Источник