Епідемічний паротит інкубаційний період

Эпидемический паротит (свинка) (Свинка)

Эпидемический паротит — это острая инфекция, вызываемая РНК-содержащим вирусом рода Paramyxovirus, преимущественно поражающая слюнные железы и нервные клетки. Возбудитель эпидемического паротита передается воздушно-капельным путем, иногда-контактным путем через предметы, зараженные слюной больного. Клиника свинки начинается с лихорадки и интоксикационных симптомов, на этом фоне нарастает припухлость и болезненность в околоушной области. Достаточно типичная клиника позволяет диагностировать эпидемический паротит без дополнительного обследования. Лечение в основном симптоматическое.

Общие сведения

Эпидемический паротит (свинка) представляет собой острое инфекционное заболевание, протекающее с поражением околоушных слюнных желез и нервной ткани. Естественная восприимчивость людей к инфекции довольно высока, постинфекционный иммунитет стойкий, длительный. Дети раннего возраста страдают редко, ввиду малой вероятности контакта с больными и присутствия материнских антител. В настоящее время преимущественная заболеваемость отмечается в возрастной группе от 5 до 15 лет, болеют чаще лица мужского пола. Заболеваемость повсеместная и всесезонная, с незначительным повышением количества случаев заражения в осенне-зимний период.

Причины

Вирус, вызывающий эпидемический паротит, — РНК-содержащий парамиксовирус — поражает обычно людей, но отмечались случаи заражения собак от своих хозяев. Во внешней среде не стоек, легко погибает при высушивании, повышении температуры, под действием ультрафиолетового облучения. При пониженной температуре окружающей среды может сохранять свою жизнеспособность до года. Резервуаром и источником возбудителя эпидемического паротита является больной человек. Вирус выделяется со слюной и мочой, обнаруживается в крови и ликворе, грудном молоке.

Выделение вируса начинается за 1-2 дня до первых клинических проявлений и продолжается около недели. 25-50% случаев заболевания протекают в стертой или бессимптомной форме, но при этом больные активно выделяют вирус. Возбудитель свинки передается по аэрозольному механизму воздушно-капельным путем. В редких случаях (ввиду нестойкости вируса) возможна передача через предметы быта личного пользования, загрязненные слюной больного человека. Отмечаются случаи вертикального пути передачи вируса от матери к ребенку в дородовом периоде, родах, при лактации.

Симптомы эпидемического паротита

Инкубационный период эпидемического паротита колеблется от нескольких дней до месяца, в среднем он составляет 18-20 дней. У детей в редких случаях могут отмечаться продромальные признаки: головная боль, легкий озноб, миалгии и артралгии, дискомфорт в области околоушных желез, сухость во рту. Чаще всего заболевание начинается остро с быстро развивающейся лихорадки, озноба. Лихорадка обычно сохраняется до недели. Отмечается симптоматика интоксикации: головная боль, общая слабость, бессонница.

Специфическим симптомом свинки является воспаление околоушных слюнных желез, нередко захватываются и подчелюстные и подъязычные железы. Воспаление слюнных желез проявляется припухлостью в зоне их проекции, на ощупь железы тестообразные, болезненные (преимущественно в центральной части). Выраженный отек железы может значительно деформировать овал лица, придавая ему грушевидную форму и приподнимая мочку уха. Кожа над воспаленной железой остается нормального цвета, натянута, с трудом образует складки, лоснится. Как правило, заболевание поражает обе околоушные железы с промежутком в 1-2 дня, в некоторых случаях воспаление остается односторонним.

В околоушной области отмечают ощущение распирания, боль (в особенности в ночное время), могут быть шум и боли в ушах (в результате пережатия евстахиевой трубы), может снижаться слух. Положительный симптом Филатова (выраженная болезненность при надавливании позади мочки уха), являющийся специфичным при диагностике паротита. Иногда выраженная болезненность желез мешает жеванию, в тяжелых случаях может развиться тризм жевательной мускулатуры. Отмечается пониженное слюноотделение. Боль в области желез сохраняется до 3-4 дней, иногда иррадиирует в ухо или в шею, позднее постепенно проходит, отечность регрессирует. Увеличение лимфатических узлов для эпидемического паротита не характерно.

Взрослые переносят свинку более тяжело, у них чаще проявляются продромальные признаки, выше интоксикация, могут отмечаться катаральные явления. Заметно чаще процесс затрагивает подчелюстные и подъязычные слюнные железы, иногда локализуется только в них. Подчелюстная железа, отекая, приобретает вид вытянутой по ходу нижней челюсти припухлости, тестоватой на ощупь и болезненной. Иногда отечность распространяется на шею. Воспаление подъязычной железы характеризуется возникновением припухлости под подбородком, болью и гиперемией слизистой во рту под языком, болезненности при его высовывании. Отек слюнных желез сохраняется у взрослых нередко на 2 недели и более.

Осложнения

Обычно острый период эпидемического паротита протекает легко, но позднее могут обнаружиться такие осложнения, как серозный менингит (иногда – менингоэнцефалит), орхит, эпидидимит, оофорит и острый панкреатит. Имеет место мнение, что эти заболевания являются признаком более тяжелого течения эпидемического паротита, поскольку вирус имеет склонность поражать нервные и железистые ткани.

Диагностика

Диагностика эпидемического паротита (свинки) производится на основании достаточно специфичной клинической картины, лабораторные тесты практически не дают диагностически существенной информации. В сомнительных клинических случаях можно применить серологические анализы: ИФА, РСК, РТГА.

Читайте также:  Оперативное лечение гнойного паротита

В первые дни заболевания могут применять методику раздельного определения антител к V и S-антигенам вируса. Дополнительным диагностическим критерием служит степень активности ферментов амилазы и диастазы в крови и моче.

Лечение эпидемического паротита (свинки)

Неосложненный эпидемический паротит лечат на дому, госпитализация показана только в случаях тяжелых осложнений, либо в карантинных целях. При развитии осложнений эпидемического паротита показана консультация андролога, гинеколога, отоларинголога и сурдолога. В период лихорадки рекомендован постельный режим вне зависимости от самочувствия, желательно первые дни употреблять жидкую и полужидкую пищу, чаще пить воду или чай. Необходимо тщательно следить за гигиеной рта, полоскать кипяченой водой или слабым раствором соды, тщательно чистить зубы. На область воспаленных желез накладывают сухие согревающие компрессы, можно применять физиотерапевтические методики (УВЧ, УФО, диатермия).

Дезинтоксикационная терапия проводится по показаниям, при тяжелой интоксикации возможно назначение малых доз глюкокортикоидов (стероидная терапия назначается только при стационарном лечении). На ранних сроках заболевания лечебный эффект может дать введение интерферона человека или его синтетических аналогов. Если эпидемический паротит осложняется орхитом, в терапию включается применение суспензориев, первые 3-4 дня на яички помещают холод, в последующем – согревают. Показано раннее назначение глюкокортикостероидов.

Прогноз и профилактика

Прогноз при неосложненном эпидемическом паротите благоприятный, выздоровление наступает в сроки от одной до двух недель (иногда несколько дольше). При развитии двустороннего орхита есть вероятность утери фертильной функции. После перенесения осложнений, связанных с поражением нервной системы, могут остаться парезы и параличи групп мышц, снижение слуха вплоть до глухоты.

Специфическая профилактика осуществляется прививанием живой вакциной ЖПВ планово в возрасте 1 года, в дальнейшем производится ревакцинация в 6 лет. Для специфической профилактики применяют живую вакцину (ЖПВ). Профилактические прививки проводят в плановом порядке детям в возрасте 12 месяцев, не болевшим паротитом, с последующей ревакцинацией в 6 лет тривакциной (корь, краснуха, эпидемический паротит). Вакцинация способствует значительному снижению заболеваемости эпидемическим паротитом и уменьшению риска развития осложнений. По эпидемиологическим показаниям производят вакцинацию лиц более старшего возраста.

Общая профилактика заключается в изоляции больных до полного клинического выздоровления (но не менее 9 дней), в очаге производят дезинфекцию. Карантинные меры по разобщению детских коллективов в случае выявления эпидемического паротита назначаются на 21 день, ранее непривитые дети, имевшие контакт с больным, подлежат вакцинированию.

Источник

Свинка (епідемічний паротит)

ЕТІОПАТОГЕНЕЗ

1. Етіологічний фактор: вірус паротиту.

2. Патомеханізм: вхідні ворота інфекції — дихальні шляхи (початкова реплікація у клітинах епітелію дихальних шляхів) → віремія та інфікування багатьох органів та тканин (у т. ч. слинних залоз, ЦНС).

3. Резервуар та шляхи передачі: люди — єдиний резервуар; джерело інфекції — хворий або інфікована людина з безсимптомним перебігом, інфекція передається повітряно-крапельним шляхом, через безпосередній контакт, або посередньо через контакт з інфекційним матеріалом чи інфікованими предметами (кров, слина, спинно-мозкова рідина, сеча).

4. Інкубаційний період та період заразливості: інкубаційний період 14–24 дні (у середньому 16–18); пацієнт може бути джерелом інфекції від 7 днів перед і до 9 днів після появи набряку слинних залоз (вірус присутній у сечі до 2 тиж.).

КЛІНІЧНА КАРТИНА

У 20–30 % випадків перебіг є безсимптомним. При симптоматичних формах різкий початок, гострий перебіг. Можуть з’являтися усі нижче описані симптомокомплекси, їх комбінації або лише один із них.

1. Продромальний період (грипоподібні симптоми): рідко у дітей, частіше у дорослих, 1–7 днів перед появою набряку слинних залоз.

2. Сіалоаденіт: найчастіше привушних (60–70 %), рідше підщелепних (10 %) залоз, зазвичай двосторонній (≈70 %); слинні залози можуть уражатись по черзі або одночасно.

1) біль і набряк слинних залоз — найсильніші на 2-ий або 3-ій день; слинна залоза «тістувата», рідше тверда, шкіра над нею напружена, незмінена, поступово набряк охоплює навколишні тканини (скроневі ділянки, ділянки виличної дуги, соскоподібного паростка, шиї), відтісняючи вушну раковину назовні. Ці симптоми зменшуються через 3–4 дні, регресують повністю через ≈7 днів.

2) гіперемія ділянки виходу протоки привушної слинної залози з набряком сосочка на слизовій оболонці щоки;  

3) зниження виділення слини (відчуття сухості у ротовій порожнині), біль слинної залози з посиленням під час споживання кислих харчових продуктів (або інших, що сильно стимулюють виділення слини);  

4) утруднене жування, ковтання та відкривання рота;

5) лихоманка (38–39 °C) — з’являється одночасно з набряком слинних залоз, зберігається 3–4 дні; рецидивує у випадку ураження інших слинних залоз або ускладнень; у малих дітей може не розвиватись;  

6) інші симптоми — погане самопочуття та слабкість, біль голови, втрата апетиту, блювання.

3. Менінгіт: типові для вірусного менінгіту зміни у спинно-мозковій рідині (→розд. 27.2) з’являються у 60–70 % хворих на паротит, але у більшості випадків перебіг мало- або безсимптомний. Клінічні прояви (менінгеальний синдром) у 5–10 % хворих, частіше у дорослих, ніж у дітей, зазвичай між 4-им та 8-им днем хвороби (рідше перед сіалоаденітом або в період реконвалесценції). Інтенсивність зазвичай незначна, симптоми регресують протягом тижня. Можливий менінгіт без симптомів сіалоаденіту. Менінгоенцефаліт з тяжким перебігом: зустрічається рідко (2 на 100 000 випадків); смертність ≈1 %.

Читайте также:  Прививка в год от кори и паротита осложнения

4. Орхоепідидиміт: одно- або двобічний; зустрічається у 30–40 % хворих хлопчиків (у підлітковому віці) і молодих чоловіків, зазвичай наприкінці першого тижня (часто з менінгітом). Симптоми з’являються раптово – гарячка, сильний біль у яєчку, що іррадіює у промежину, набряк, гіперемія та підвищення місцевої температури, біль у нижній частині живота, головний біль, озноб, нудота та блювання; симптоми, як правило, зберігаються 4 дні.

5. Оофорит: одно- або двобічний; зустрічається у 5–7 % дівчат після статевого дозрівання та жінок. Симптоми менш виражені, аніж при орхіті, більше схожі на гострий апендицит (біль і чутливість у нижній частині живота); не призводить до непліддя.

6. Панкреатит: виникає у <10 % пацієнтів, як правило, у пізніших термінах захворювання (навіть до декількох тижнів після набряку слинних залоз), у ≈1/3 випадків без запалення слинних залоз. Проявляється гострим болем в епігастрії (що іррадіює ліворуч і в спину), нудотою та блюванням, гарячкою та ознобом, а також діареєю. Підвищеною є активність ліпази крові (активність амілази крові та сечі також збільшується при запаленні слинних залоз). Зазвичай самостійно минає протягом 7 днів.

7. Інші (рідко): дакріоаденіт, тиреоїдит, тиміт, гепатит, мастит, нефрит.

ДІАГНОСТИКА

Допоміжні дослідження

1. Ідентифікація етіологічного фактора:

1) серологічні дослідження (основний метод; матеріал: сироватка крові): специфічні антитіла IgM у гострому періоді хвороби та/або ≥4-кратне підвищення титру специфічних антитіл IgG з інтервалом 2–4 тиж. (найчастіше ІФА). У раніше вакцинованих осіб зазвичай спостерігається лише підвищення IgG, рідко знову з’являється IgM.

2) ізоляція вірусу (у сумнівних, особливих випадках; матеріал: кров, слина, сеча, СМР): ізоляція вірусу паротиту в культурі клітин або виявлення його РНК методом ПЛР у реальному часі (RT-PCR).

2. Інші: підвищення активності амілази у крові та сечі свідчить про втягнення у процес слинних залоз.

Діагностичні критеріїї

У типових випадках на основі анамнезу, наявності контакту, а також клінічного обстеження; додаткові методи дослідження не потрібні. Основою для вірогідного діагнозу є результати вірусологічних досліджень. Можливими (хоча рідкісними) є випадки захворювання серед раніше вакцинованих (навіть 2 дозами) осіб, особливо у результаті близького та інтенсивного контакту (підлітки/молодь).

Диференційна діагностика

1) інфекційний сіалоаденіт — вірусний (вірус парагрипу, грипу, CMV (ЦМВ), Coxsackie, ECHO, лімфоцитарного менінгоенцефаліту, ВІЛ, EBV (ЕБВ), бактеріальний, у т. ч. абсцес (найчастіше стафілокок, рідше Mycobacterium, Actinomyces; у місці виходу слинної протоки можуть візуалізуватися гнійні виділення, які витікають спонтанно або після компресії слинної залози), хвороба котячих подряпин (збільшення передвушних вузлів, синдром Паріно), набутий токсоплазмоз;

2) неінфекційні причини збільшення слинних залoз — сіалолітіаз із утворенням конкрементів у слинній залозі та/або у слинному протоці, звуження видільних протоків (періодичний набряк →УЗД, сіалографія), кіста, гемангіома або новоутворення слинної залози (→УЗД, гістологічне дослідження), синдром Мікулича (синдром Шегрена), макроглобулінемія Вальденстрема, саркоїдоз; алергічні реакції на ЛЗ (йодиди, гуанетидин, фенілбутазон, тіоурацил); травма; муковісцидоз; амілоїдоз;  

3) хвороби оточуючих тканин та органів – лімфатичних вузлів, новоутворення кісток (напр. нижньої щелепи), скронево-нижньощелепний артрит, гіпертрофія грудинно-ключично-сосковидного м’яза;  

4) у випадку менінгіту без ураження слинних залоз — інші асептичні менінгіти вірусної або туберкульозної етіології;

5) при випадках з ураженням яєчок та їх придатків — бактеріальне запалення (хламідійна інфекція, сифіліс, гонорея, туберкульоз), травма.

ЛІКУВАННЯ

Етіологічне лікування

Не існує.

Симптоматичне лікування

При необхідності антипіретики та анальгетики (парацетамол, НПЗП, іноді опіоїдні анальгетики при панкреатиті). Часте пиття, полоскання ротової порожнини, слід уникати кислих страв. У випадку орхоепідидиміту → знеболювальні препарати (іноді необхідні опіоїдні анальгетики), суспензорій (або тісна нижня білизна) і лежаче положення, що додатково зменшує біль.

УСКЛАДНЕННЯ

Частіше виникають у дорослих, ніж у дітей. Орхіт може спричинити пригнічення функції сперматогенезу та непліддя (рідко, швидше при двобічному процесі). Можливі стійкі наслідки тяжкого менінгоенцефаліту: нейросенсорна глухота (5 на 100 000 випадків; може виникнути навіть без нейроінфекції), епілепсія, параліч, гідроцефалія.

Інші (рідко): неврологічні (синдром Гійєна-Барре, поперечний мієліт, полінейропатії, лабіринтит, параліч лицевого нерва; офтальмологічні — кон’юнктивіт, дакріоаденіт, склерит, кератит, увеїт та ірит, неврит зорового нерва; гематологічні — тромбоцитопенія, пароксизмальна гемоглобінурія; артрит (ризик 0,4 %, як правило, великі суглоби), міокардит; захворювання у І триместрі вагітності підвищує ризик самовільного викидня.

ПРОГНОЗ

У більшості випадків добрий та залежить від різновиду ускладнень →вище. Після хвороби залишається тривалий імунітет, відомі лише спорадичні випадки повторного захворювання (також серед раніше вакцинованих осіб). Рецидивуючий сіалоаденіт найчастіше спричинений звуженням видільних слинних проток (→ сіалографія) або супроводжує порушення імунітету (інфікування CMV [ЦМВ], ВІЛ, синдром Мікулича). Інфікування під час вагітності не підвищує ризику вроджених вад.

ПРОФІЛАКТИКА

Специфічні методи

Вакцинація →розд. 18.11 — основний метод профілактики.

Неспецифічні методи

Ізоляція пацієнта протягом 9 днів від розвитку набряку слинних залоз.

Источник

Епідемічний паротит

Епідемічний паротит або паротитна хвороба, свинка, завушниця – гостра інфекційна хвороба, вірусної етіологіі, що характеризується системним ураженням слинних залоз, переважно білявушних, а також інколи підшлункової й статевих залоз та центральної нервової системи. Захворювання спостерігається як у дітей, так і у дорослих. Поширюється повітряно-крапельним шляхом. Етіологія. Вірус епідемічного паротиту – Pneumophilus parotidis – було виділено у 1934році Джонсоном і Гудпасчером і культивовано на оболонках курячого зародка. Під електронним мікроскопом елементарні тільця вірусу мають плоскосферичну або амебоподібну форму, розміром від 35 до 500 нм. Стійкість вірусу епідемічного паротиту до фізичних і хімічних факторів невисока. Вірус гине за нагрівання до 40ºС за 10 хвилин; 1% розчин лізолу, 0,25-0,5% розчин формаліну і нактивуютьйого за 1-3 хвилини. Проте вірус стійкий до фенолу та низьких температур.

Читайте также:  Вакцинация против кори краснухи паротита

Епідеміологія. Єдиним джерелом збудника інфекції за епідемічного паротиту є хвора людина. Вірус міститься в слині хворої людини. Інфекція передається через повітря, заражене крапельками слини, але на близьку відстань, бо збудник епідемічного паротиту в зовнішньому середовищі швидко гине. Отже, передача інфекції через різні предмети (посуд, іграшки, тощо), якими користувався хворий, майже не спостерігається. Особливу небезпеку становлять хворі на стерті, атипові і безсимптомні форми хвороби, які досить поширені в епідемічних вогнищах. Вірус знаходиться в слині хворих в останні дні інкубації, в період гострих проявів хвороби до 9 днів від початку захворювання. Захворювання найчастіше зустрічається серед дітей віком від 5-ти до 15-ти років. Серед дорослих висока захворюваність на епідемічний паротит спостерігається лише в місцевостях, де впродовж багатьох років цього захворювання не було. Контагіозний індекс епідемічного паротиту не перевищує 0,5, що зумовлено особливостями вірусу та механізму передачі інфекції. Вірус виділяється з інфікованого організму в повітря лише з крапельками слини, а не з екскретами верхніх дихальних шляхів, як за грипу, кору, і це обмежує інтенсивність його поширення. Захворювання на епідемічний паротит найчастіше спостерігається взимку, а також навесні, інколи влітку. Перенесене захворювання (це стосується й безсимптомної інфекції) залишає після себе стійкий імунітет – в організмі утворюються вірусонейтралізуючі антитіла.

Патогенез. Воротами інфекції за епідемічного паротиту є ротова порожнина. Ще Н.Ф. Філатов висловив думку, що збудник свинки проникає в слинні залози гематогенним шляхом. Експериментальні дослідження на мавпах дозволили зробити висновок, що вірус спочатку потрапляє в слизову оболонку ротової порожнини (можливо і в кон’юнктиву очей), де репродукується, після чого попадає у кров, спричиняючи вірусемію, проникаючи в найбільш чутливі до вірусу тканини, зокрема, в слинні залози. Вже через три дні після початку хвороби в крові з’являються специфічні вірусонейтралізуючі антитіла. Вірус значною мірою також нейротропний. За епідемічного паротиту нерідко виникає запалення мозкових оболонок та мозку навіть тоді, коли немає певних хворобливих явищ з боку нервової системи. Спостерігаються також зміни спинномозкової рідини, підвищення внутрішньочерепного тиску, численні порушення функцій центральної нервової системи, ослаблення, а іноді й зникнення набутих до захворювання умовних рефлексів. Отже, незважаючи на переважне ураження слинних залоз, епідемічний паротит є загальною інфекцією організму. У патогенезі епідемічного паротиту певне значення має також алергічна перебудова організму.

Патологічна анатомія. В слинній залозі, що уражена вірусом, навколозалозистих комірок та проток виявляють дифузний інтерстиційний набряк, серозно-фібринозний ексудат, просочений мононуклеарними лейкоцитами. Протоковий епітелій десквамований. Тканинний детрит (некротичні маси рідкої консистенції) акумулюється в протоках залози. Такі ускладнення як менінгоенцефаліт, епідидиміт, орхіт, артрит, оофорит, панкреатит та інші мають серозний або серозно-фібринозний характер.

Клініка. Інкубаційний період за епідемічного паротиту триває в середньому 18-20 днів, в окремих випадках може продовжуватися до 25-30 днів, або, навпаки, скорочуватись до тижня.

Класифікація клінічних форм епідемічного паротиту.

Типові форми: залозиста – ізольоване ураження тільки залозистих органів; нервова – ізольоване ураження тільки центральної нервової системи (серозний менінгіт, менінгоенцефаліт); комбінована – ураження центральної нервової системи і залозистих органів (серозний менінгіт + паротит або субмаксиліт + панкреатит + менінгоенцефаліт та інші комбінації).

Атипові форми: стерта, безсимптомна.

У перебігу хвороби розрізняють три періоди: 1) Продромальний. 2) Період розвитку проявів хвороби. 3) Реконвалесценції.

У продромальному періоді, що триває 1-2, рідше – три доби, хворі скаржаться на позноблювання, нездужання, слабкість, іноді головний біль, біль у потилиці, суглобах та м’язах. Температура підвищується помірно, лише інколи сягає 38-39ºС. При огляді ротоглотки часто знаходять катаральні явища у вигляді гіпереміїта сухості. Більш типовою ознакою в цьому періоді є червона цятка у місці виходу стенонової протоки – симптом Мурсона.

У періоді розвитку хвороби з’являється припухлість та біль у ділянці білявушної слинної залози, який іррадіює у вухо, шию і лопатки, посилюється при жуванні й розмові. За двобічного ураження білявушних залоз обличчя хворого набуває спотвореного грушоподібного вигляду. Припухлість спочатку тістуватої консистенції, згодом стає більш напруженою і твердою. Шкіра над припухлістю вилискується, часом спостерігається запалення підщелепних, інколи під’язичних слинних залоз. Гарячка триває 3-4 дні. З 5-го дня захворювання починає зменшуватись припухлість слинних залоз, яка зникає на 8-10-й день.

Ураження слинних залоз може поєднуватись із панкреатитом, орхітом, серозним менінгітом і, навпаки, хвороба може проявлятисяу вигляді самостійного панкреатиту. Орхіти, оофорити можуть призводити добезпліддя, панкреатити – до діабету.

Сторінки: 1 2

Источник