Будова кори великих півкуль

Содержание статьи

Світ біології

Будова півкуль. Передній, або кінцевий, мозок складається з двох великих півкуль і товстої дугоподібної перемички, що з’єднує півкулі мозолистого тіла. У людини на великі півкулі припадає понад 80% ваги головного мозку.

Між правою і лівою півкулями лежить поздовжня мозкова щілина, в глибині якої лежить мозолисте тіло. Поверхня півкуль вкрита тонким шаром сірої речовини, яка одержала назву кори півкуль. Остання утворює численні борозни. Ділянки кори, що лежать між борознами, називаються закрутками. Сіра речовина, яка вкриває півкулі, заходить у всі борозни, завдяки чому дуже збільшується загальна поверхня кори.

У кожній півкулі розрізняють чотири частки: лобову, тім’яну, вискову і потиличну. Межами між ними є найглибші борозни: сільвієва і центральна. Сільвієва борозна йде по зовнішній (бічній) поверхні півкулі спереду назад і вгору; вона відокремлює вискову частку півкулі від лобової і тім’яної. Центральна борозна починається від верхнього краю півкулі і йде вниз в напрямку до сільвієвої борозни. Ця борозна відмежовує лобову частку від тім’яної. Четверта, потилична, частка відокремлюється від тім’яної невеликою і непостійною борозною.

Будова кори великих півкуль. Загальна поверхня кори півкуль дорослої людини — 2000- 2500 см2, причому близько 70% її заховані в глибині борозен. Товщина кори 2-4,5 мм. В корі півкуль головного мозку налічується 12 -15 мільярдів клітин. Клітини розміщені в корі у шість шарів:

1) Молекулярний шар — найбільш поверхневий; містить у собі невелику кількість дрібних нервових клітин; він в основному складається з численних клітин нейроглії і відростків нейронів, тіла яких лежать у глибших шарах.

2) Зовнішній зернистий шар — складається з великої кількості дрібних круглих і багатокутних клітин з короткими відростками.

3) Пірамідний шар — утворений клітинами пірамідальної форми малої і середньої величини з великою кількістю дендритів.

4) Внутрішній зернистий шар — складається з дрібних густо розмішених круглих і багатокутних клітин.

5) Гангліозний шар — складається в основному з великих пірамідних клітин. Крім того, в передній центральній закрутці він містить ще великі «клітини Беца», аксони яких дають початок низхідним пірамідним шляхам, що проходять через стовбур головного мозку у спинний мозок і зв’язують кору півкуль з периферією. Імпульси, що йдуть по цих шляхах, спричиняють довільні рухи тіла.

6) Шар поліморфних клітин — складається з дрібних клітин різноманітної форми.

Таким чином, кора великих півкуль складається з клітин, різних за формою, величиною і виконуваними функціями. Одні з цих клітин — чутливі, другі — рухові, треті — асоціативні. Розподіл клітин у різних частинах кори — так звана цитоархітектоніка кори — неоднакова. За формою і величиною клітин, густотою їх розміщення і характером групування в шари у людини розрізняють 52 корових поля.

Під корою лежить біла речовина півкуль. Вона складається з нервових волокон, що зв’язують кору з розміщеними нижче відділами центральної нервової системи. З білої ж речовини складається і мозолисте тіло.

У товщі білої речовини півкуль є порожнини — бічні шлуночки, які протоками сполучаються з третім мозковим шлуночком.

Зони кори півкуль головного мозку. Застосування різноманітних методів для дослідження лабораторних тварин і постійні спостереження : в клініках над хворими людьми показали, що в корі великих півкуль є окремі зони, зв’язані з певними органами І системами. У функціональному відношенні різні зони мозкової кори нерівнозначні: одні з них є місцем сприймання імпульсів, що йдуть від рецепторів. (І. П. Павлов назвав ці ділянки кори мозковими кінцями аналізаторів зору, слуху, смаку, нюху і т. д.), інші — місцем, від якого йдуть рухові імпульси на периферію, треті виконують асоціативну функцію.

Розподіл нейронів у межах зони нерівномірний: у центральній частині зони вони зосереджені у великій кількості, утворюючи ядро, а в периферичній частині зони їх значно менше. Периферичні частини сусідніх зон заходять одна за одну, а окремі нейрони їх розсіяні по всій корі. Внаслідок цього ушкодження або видалення ядерної частини корової зони спричиняє втрату вищого аналізу та синтезу кори; поступове відновлення втрачених функцій відбувається за рахунок інших нейронів, розсіяних у корі. Але функції ці будуть примітивні.

У людини найголовнішими зонами кори великих півкуль є такі:

1.Рухова зона, розміщена в передній центральній закрутці, яка лежить спереду від центральної борозни. Усі наші довільні рухи здійснюються під впливом імпульсів, які надходять до скелетних м’язів від клітин цієї зони. Від великих пірамідних «клітин Беца», яких так багато в корі передньої центральної закрутки, починаються рухові (еферентні) шляхи, що несуть імпульси через стовбур головного мозку і спинний мозок на периферію тіла. Через те що ці шляхи в довгастому мозку і частково у спинному мозку перехрещуються, то рухові центри правої півкулі регулюють скорочення м’язів лівої половини тіла, а центри лівої півкулі регулюють роботу м’язів правої половини тіла. В межах передньої центральної закрутки найвище розміщені центри для м’язів нижньої кінцівки, нижче — для м’язів тулуба, потім — верхньої кінцівки і, нарешті, центри м’язів голови.

2. Зона шкірно-м’язової чутливості міститься в задній центральній закрутці. Це вищий центр шкірної, м’язової і суглобової чутливості. Сюди надходять імпульси від рецепторів шкіри, м’язів і суглобів протилежної сторони тіла. Центри чутливості нижніх частин тіла розміщені у верхніх ділянках цієї закрутки, а центри чутливості верхніх частин тіла — у нижніх її ділянках.

3. Зорова зона-вищий центр зору, міститься в потиличних частках кори.

4. Слухова зона — вищий центр слуху; міститься на бічній поверхні вискових часток кори.

5. Нюхова зона — вищий центр нюху, розміщений на внутрішній поверхні вискових часток кори.

6. Центри мови — містяться у лівій півкулі (у лівші-у правій). Розрізняють два центри мови: руховий і слуховий.

Руховий центр мови міститься у нижній частині лобової частки. Пошкодження його призводить до розладів або й до повної втрати мови. Людина з пошкодженим руховим центром мови добре розуміє все, що їй говорять, але сама не може правильно вимовляти слова, а то й зовсім не говорить. При цьому звичайно втрачається здатність і читати вголос, хоч розуміння прочитаного про себе зберігається.

Слуховий центр мови знаходиться у висковій частці, під заднім кінцем сільвієвої борозни. При пошкодженні цього центра людина втрачає здатність розуміти те, що їй кажуть. Здатність говорити при цьому зберігається, але мова звичайно зіпсована і незрозуміла, бо сама людина її не сприймає і, отже, не контролює. У такого хворого часто порушується здатність читати як про себе, так і вголос.

Центри мови є тільки у людини. Вони виникли і сформувалися в процесі тривалого історичного розвитку і своїм походженням нерозривно зв’язані з трудовою діяльністю.

Розвиток великих півкуль головного мозку в дітей. Формування і вдосконалення психіки дитини відбувається на основі розвитку кори великих півкуль і при безпосередній її участі. Ось чому розвиток нервової системи, особливо головного мозку, у дітей має велике значення.

У новонародженої дитини центральна нервова система ще дуже слабо розвинена. А найменш розвиненою з усіх відділів центральної нервової системи є кора великих півкуль головного мозку.

Головний мозок у дітей, особливо у новонароджених, відзначається своїм значним відносним розміром. Так, відношення ваги головного мозку до ваги тіла у новонародженої дитини становить 1 : 9, а у дорослої людини 1 : 40. Проте абсолютна вага головного мозку у дітей менша, ніж у дорослих людей.

З наведених даних видно, що вага головного мозку у дітей найінтенсивніше збільшується у перші роки життя, чому сприяє посилене кровопостачання мозку в цей період. Вже до кінця третього року життя вага головного мозку збільшується втричі. В основному вага головного мозку збільшується в період від народження до 9 років. В наступні роки збільшення мозкової маси відносно незначне.

Головний мозок немовляти якісно ще мало розвинений, хоч і має велику масу. Поверхня кори великих півкуль у дітей в перші місяці їх життя порівняно гладенька. Головні борозни хоч і помітні вже, але неглибокі, а борозни другого і третього порядків ще не сформувались. Закрутки ще не чітко виражені. Нервових клітин у великих півкулях новонародженої дитини майже стільки, скільки й у дорослої людини (12-14 мільярдів), але вони ще дуже прості за своєю будовою, мають майже веретеноподібну форму з невеликою кількістю відростків, а дендрити їх ще тільки починають формуватись. Після народження нові високодиференційовані нервові клітини появляються в невеликій кількості. Виявено лише поділ малодиференційованих клітин на певному етапі розвитку. У трирічної дитини вже чітко виражене диференціювання клітин кори головного мозку, які на цей час мало чим відрізняються від клітин дорослої людини.

Ускладнення будови нервових клітин відбувається повільно і триває до 40 і більше років. Хоч основна маса нервових клітин після народження втрачає здатність до розмноження, проте вони ще протягом багатьох років збільшуються в розмірах, поступово розвиваються їх відростки, у дендритів утворюються деревовидні розгалуження. Тільки група клітин, що регулюють координацію смоктальних м’язів, добре розвинена у новонародженої дитини. Диференціювання клітин кори великих півкуль відбувається в основному до 7-8 років. Так що вже на сьомому році життя в мозковій корі чітко вирисовується диференціювання на 6 шарів клітин.

Борозни на поверхні великих півкуль починають утворюватись на З-5-му місяцях утробного життя. Вони утворюються неодночасно. У семимісячного плода є майже всі великі борозни. Після народження дуже швидкий розвиток борозен і закруток сповільнюється, але продовжується до 1-2 років. У п’ятирічної дитини, незважаючи на зовнішню схожість з поверхнею мозку дорослої людини, борозни ще не досягають повної глибини, інше співвідношення часток мозку. Спочатку розвиваються глибокі шари кори, а потім уже поверхневі.

Источник

Лекція №11 тема: кора великих півкуль головного мозку

План:

1. Будова кори великих півкуль.

2. Функціональна топографія кори великих півкуль.

3. Електрична активність мозку.

1. Будова кори великих півкуль.

Корою головного мозку називають тонкий шар сірої речовини, який містить нейрони і клітини нейроглії і який вкриває всю поверхню великих півкуль. Кора великих півкуль у філогенетичному відношенні є наймолодшим відділом головного мозку. У процесі еволюційного розвитку кора великих півкуль набуває істотних структурних і функціональних властивостей і стає вищим відділом ЦНС. Морфологічно виділяють стародавну кору (палеокортекс), стару кору (архіокортекс) і нову кору (неокортекс). У людини до стародавньої кори належать нюховий горбик, передній продірявлений простір, підмозолиста, напівмісяцева та бокові нюхові звивини, що становить 0,6% всієї кори; до старої кори належать гіпокамп, зубчаста фасція, поясна звивина -приблизно 2,2% всієї кори. Крім того, 1,6% площі кори великих півкуль займає так звана проміжна кора.

У процесі філогенезу значно зростає поверхня нової кори. Так, вона вперше з`являється у рептилій, дещо зростає у птахів, але найбільшого розвитку досягає у ссавців. Серед ссавців найменш розвинена нова кора у їжаків — 32,4% всієї поверхні кори, у кроля — 56%, собаки — 84,2%, шимпанзе — 93,3%, людини — 95,6% і дельфіна 97,8%.

Розрізняють макроскопічну будову — архітектоніку (опис часток, борозен та звивин кори) та мікроскопічну — цитоархітектоніку (опис клітинної організації окремих ділянок кори).

Архітектоніка. На поверхні півкуль є борозни, що поділяють її на частки та звивини. Кожна півкуля поділяється глибокими борознами на частки: лобну, тім’яну, скроневу, потиличну, лімбічну та острівцеву.

Найглибшою вважається сільвієва борозна, яка знаходиться на боковій поверхні півкуль і відокремлює скроневу частку мозку від лобної і тім`яної. Там же розташовується центральна (роландова) борозна, що відокремлює лобну частку від тім’яної, яка прилягає до потиличної частки.

Читайте также: Вакцинация от кори когда

На медіальній поверхні кожної півкулі знаходяться дві концентрично розташовані борозни, що оточують мозолисте тіло і переходять потім у гіпокампову борозну, яка закінчується амоновим рогом. Усі ці борозни обмежуть колову ділянку, яка входить до складу лімбічної системи.

В межах кожної частки мозку знаходяться численні дрібніші борозни, які відокремлюють одну звивину від другої. всередині борозен знаходиться до 60% кори мозку людини. Завдяки появі борозен і звивин на мозку людини його загальна поверхня значно зростає і досягає 1600 см2, що набагато перевищує внутрішню поверхню черепа.

Цитоархітектоніка кори. Кора являє собою тонкий шар нервової тканини завтовшки 1,3 — 4,5 мм у різних ділянках, її об’єм становить близько 600 см3. Вона містить 109-1010 нейронів і майже у 10 разів більше нейрогліальних клітин (астроцитів і олігодендроцитів). На поперечному перетині шари кори, які містять переважно клітинні тіла, чергуються із шарами, у яких переважають аксони, в зв’язку з чим вона має досить строкатий вигляд. У корі на підставі форми і розташування клітин та волокон звичайно розрізняють 6 шарів.

Поверхневі І-ІV шари слугують переважно для одержання і поширення аферентних сигналів. Еферентні нейрони кори розташованні у глибших шарах — V i VI, де починаються основні низхідні шляхи кори. Головною особливістю будови кори є наявність в ній колонок, що складаються з клітин із схожими властивостями і функціями, які розташовані перпендикулярно до поверхні кори. Така колонка являє собою майже вертикальний циліндр діаметром близько 30 мкм, де міститься 100-200 клітин. У неокортексі людини налічується приблизно 600 мільйонів таких міні-колонок.

У новій корі можна виявити і більші (500-1000 мкм) колонки, кількість яких сягає 600 тисяч, причому кожний такий утвір містить декілька сотень міні-колонок. Наявність колонок, пристосованих для сприйняття інформації, не виключає існування у корі інших систем, які виконують ефекторні функції. До них відносяться системи, що оперують різними медіаторами (адренергічна, холінергічна, дофамінергічна системи тощо).

Представлена мікроскопічна будова кори стосується рухової ділянки, для якої типовою є наявність гігантських пірамідних нейронів Беца. Інші ділянки кори, маючи в принципі 6-шарову будову, відрізняються за своєю цитоархітектонічною картиною. За цим показником К. Бродман усю кору великих півкуль головного мозку людини розділив на 52 окремі ділянки -«поля», причому різні за будовою поля, як з`ясувалося, виконують різні функції.. Розглянемо деякі з найважливіших ділянок нової кори, які входять в основні її частки.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Источник

Кора півкуль великого мозку.

Кора великого мозку — це частина мозку, яка знаходиться на поверхні півкуль великого мозку і вкриває їх (рис. 10). У ссавців кора включає стародавню (архіокортекс), до складу якої входять гіпокамп, поясна звивина, мигдалеподібні тіла і нюхова цибулина, стару кору (палеокортекс), до неї належить грушоподібна доля, і нову кору (неокортекс), яка займає більшу частину всієї кори (у людини 95,9%; рис. 11). Кора півкуль великого мозку у людини має велику кількість борозен і звивин, за рахунок яких площа кори дорівнює 1450 … 1500 см2. Трьома основними борознами кора великого мозку поділяється на чотири частки. Центральна борозна відділяє лобну частку від тім’яної, тім’янопотилична борозна — тім’яну частку від потиличної і бокова борозна відділяє скроневу частку від інших.

Будова кори великих півкуль

Рис.10. Сагітальний зріз головного мозку людини по середній лінії.

Будова кори великих півкуль Рис.11. Співвідношення між старою та новою корою на медіальній поверхні великого мозку. Чорний колір — стара кора, білий — нова.

А — кролик, Б — кішка, В — мавпа, Г — людина.

Крім цих борозен кожна частка має ще велику кількість менших борозен, між якими розташовані звивини.

Гістологічна будова кори.За наближеними підрахунками в корі великого мозку людини знаходиться близько 14 млдр. нейронів. Нервові клітини кори бувають кількох типів. Основними є пірамідні і зірчасті. Пірамідні клітини мають довгий аксон, що виходить за межі кори. Виконують вони в основному ефекторні функції і функцію зв’язку з різними відділами ЦНС. Зірчасті нейрони мають короткі аксони, але у них сильно розгалужені дендрити з багатьма терміналями. Ці нейрони забезпечують внутрішньо кіркові зв’язки і сприйняття та аналіз аферентних імпульсів.

Кора великого мозку на різних її ділянках має неоднакову товщину, яка коливається в межах 2… 3 мм. Нейрони кори і їхні нервові волокна розташовані в корі не хаотично, а утворюють кілька шарів. Залежно від типу нервових клітин, у корі великого мозку розрізняють шість таких шарів.

Перший шар — плексиморфний, або молекулярний, утворений дуже дрібними нервовими клітинами, нервові волокна яких розгалужуються в межах цього шару. Основну масу цього шару складають нервові волокна нейронів нижніх шарів.

Другий шар — зовнішній зернистий, складається в основному із дрібних зернистих і пірамідних клітин. Третій шар — зовнішній пірамідний, також утворений пірамідними клітинами різної величини. Четвертий шар — внутрішній зернистий, характеризується наявністю великої кількості короткоаксонних зірчастих нейронів, серед яких трапляються і пірамідні клітини. П’ятий шар — шар внутрішніх пірамідних клітин — утворений великими пірамідними нейронами. Шостий шар — мультиморфний, складається з різних за формою і розмірами трикутних і веретеноподібних клітин. Це основні характерні риси структури кори. У деяких ділянках кора має певні відмінності; середні шари мають менше зірчастих клітин, пірамідні клітини у деяких частинах кори відносно більші, спостерігається різниця в розгалуженнях волокон. Ці відмінності відображені у картах цитоархітектонічної будови кори. В найбільш відомій карті Бродмана для позначення різних за структурою ділянок кору великих півкуль поділено на 52 поля. В розгалуженні нервових волокон кори великого мозку також існує певна закономірність.

Аксони пірамідних нейронів кори ідуть, в основному, перпендикулярно її поверхні, а дендрити — у паралельному напрямку, розгалужуючись на невелику відстань (приблизно на 160 мкм від тіла клітини). Аксони зірчастих клітин короткі і закінчуються в основному в межах дендритного поля, відходячи від тіла клітини не більше одного міліметра. Аферентні аксони розгалужуються у термінальній зоні з діаметром близько 600 мкм. Одне аферентне волокно, таким чином, може охопити більше 5 тис. кіркових нейронів.

Основна частина довгих аксонів кіркових клітин іде перпендикулярно вниз, входить у білу речовину, потім частина з них повертається знову в кору, зв’язуючи різні області її, це асоціативні волокна; друга частина аксонів закінчується в інших відділах центральної нервової системи.

Із будови кори видно, що передача інформації в ній в горизонтальному напрямку неефективна внаслідок великої кількості коротких волокон. Цю функцію краще виконують екстракортикальні (асоціативні) волокна. На основі вивчення анатомічних зв’язків нейронів кори і їхньої взаємодії висловлено припущення, що кора у вертикальному напрямку розчленована на стовпці, або колонки, які у функціональному відношенні є певною одиницею, тобто нейрони всіх шести шарів, що розташовані один над одним, мають тісні функціональні зв’язки і працюють як функціональна одиниця.

Велика кількість нейронів кори (близько 14 млрд.), які мають надзвичайно розгалужені дендрити з великою кількістю синапсів, утворюють нервові сітки з необмеженою можливістю просторових зв’язків між окремими нейронами і нервовими центрами. Все це і забезпечує величезні потенціальні можливості кори великого мозку для аналізу і синтезу інформації, яка надходить до них.

Електрична активність кори. В корі великих півкуль виникають постійні електричні коливання. Графічне зображення їх дістало назву електроенцефалограми (ЕЕГ), а метод реєстрації — електроенцефалографії. Електричні коливання в корі мають ритмічний характер. На електроенцефалограмі виділяють кілька хвиль, різних за частотою і амплітудою. У людини в стані спокою з закритими очима реєструються коливання з частотою 8 … 13 в 1 секунду і амплітудою до 50 мкВ, які дістали назву альфа-ритму. При відкриванні очей альфа-ритм змінюється більш частими коливаннями (частотою 14 … 55 в 1 секунду і амплітудою 25 мкВ). Це бета-ритм. Під час неглибокого сну, наркозу і гіпоксії на електроенцефалограмі з’являються повільні коливання з малою частотою (4 … 7 в 1 секунду) і великою амплітудою (100…150 мкВ). Ці електричні коливання одержали назву тета-ритму. У стані глибокого сну і наркозу тета-ритм змінюється ще більш повільними коливаннями (0,5… 3,5 в 1 секунду і амплітудою 250…300 мкВ-дельта-ритм). Таким чином, електроенцефалограма відображає загальний функціональний стан кори великого мозку, а тому широко використовується для контролю за її роботою при різних станах, в тому числі і під час м’язової діяльності. В основі виникнення ритмічних коливань в корі лежить сумація потенціалів нейронів кори. При одночасному збудженні багатьох нейронів виникає синхронізація їхньої активності, внаслідок чого з’являються низькочастотні високоамплітудні хвилі. Появу високочастотних хвиль у корі називають десинхронізацією, або реакцією активації. Ця реакція є наслідком надходження в кору аферентних імпульсів і неодночасного збудження її нейронів.

Аналізаторна функція кори.За допомогою нейрофізіологічних досліджень встановлено, що нова кора великого мозку є найвищим центром сприйняття і аналізу сигналів, що поступають у неї від усіх рецепторів організму. На основі аналізу сигналів у корі великого мозку формується програма рефлекторної відповіді. Аналіз сигналів відбувається в різних зонах кори. Розрізняють сенсорні, моторні і асоціативні зони. У сенсорні зони поступають імпульси від різних рецепторів організму, де і відбувається аналіз їх. Тому І. П. Павлов назвав ці зони центральними кінцями аналізаторів. Сомато-сенсорна зона знаходиться в задньоцентральній звивині позаду центральної борозни. До цієї зони надходять імпульси від рецепторів скелетних м’язів, сухожилків і суглобів, температурних, дотикових рецепторів шкіри, внутрішніх органів. Імпульси від рецепторів правої половини тіла (крім вісцеральних рецепторів) надходять у ліву півкулю і, навпаки, — в праву півкулю від лівої половини тіла. В потиличній області кори розташована зорова сенсорна зона, яка сприймає імпульси від рецепторів сітківки. Звукові сигнали, що сприймаються рецепторами завитки, аналізуються в слуховій сенсорній зоні, розташованій у скроневій області.

Зона смакових відчуттів знаходиться в нижній частині зацентральної звивини. Відчуття запахів сприймаються рецепторами слизової оболонки носа і надходять у стару кору, гіпокампову звивину і амоніїв ріг. Моторні зони. В корі великого мозку існує така ділянка подразнення, яка викликає певні рухові реакції. Ця ділянка розташована в центральній звивині і позначається, як перша моторна зона. Додаткова рухова зона знаходиться на медіальній поверхні кори. Подразнення моторних зон призводить до скорочення скелетних м’язів, а видалення їх — до порушення рухової діяльності. Певні ділянки рухових зон відповідають за регуляцію м’язів певної частини тіла. Найбільший простір займає рухова зона кисті, пальців руки і м’язів обличчя, найменший — м’язів тулуба.

Моторна і сенсорна зони взаємодіють і у функціональному відношенні є єдиним цілим, тому їх об’єднують у одну сенсомоторну зону.

Асоціативні зони. Крім моторних і сенсорних зон існує велика частина кори (тім’яна і лобна долі), подразнення яких не викликає специфічних реакцій. Особливістю цих зон є те, що збудження в них може виникати при надходженні імпульсів від різних рецепторів. Тому ці ділянки кори, що лежать між сенсорними зонами і здійснюють інтеграцію сенсорних сигналів, називають асоціативними. Одержано експериментальні дані, згідно з якими асоціативні зони, що розташовані у тім’яній області, мають відношення до зберігання інформації, тобто пам’яті, та регуляції мовно-рухової функції. Передні ділянки лобної долі пов’язані з процесами, що беруть участь у формуванні особистості і соціальних відносин людини. При травмах цих областей у значній мірі змінюються вищі форми поведінки людини, а рухова діяльність і сенсорна чутливість при цьому не порушуються.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Источник