Африка будова земної кори

Земна кора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кора.

Земна́ кора́ — зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія. Земна кора є твердим утворенням товщиною 5-40 км, що становить 0,1-0,5 % радіуса Землі. Від мантії Землі відокремлена поверхнею Мохоровичича. Фактично земна кора ніби плаває на поверхні магми, і тому на планеті спостерігаються її деформації та рухи. В основі сучасних уявлень про структуру лежать геофізичні дані про швидкість поширення пружних (переважно поперечних) хвиль.

Типи земної кори[ред. | ред. код]

Схематичний профіль перехідної зони «континент-океан»

Земна кора відрізняється під материками та океанами за складом та потужністю. Розрізняють материкову та океанічну земну кору, що різняться за складом, будовою, потужністю й іншими характеристиками. У залежності від густини порід, що її складають, у корі виділяють три шари: «базальтовий», «гранітний» та осадовий.

Потужність континентальної кори в залежності від тектонічних умов становить від 25-45 км (на платформах) до 60-80 км (в областях гороутворення). У континентальній корі розрізняють осадовий (до 20-25 км), «гранітний» або «гранітно-метаморфічний» (в середньому 15 км, густина порід 2,6-2,7 т/м³) і «базальтовий» (20-35 км, густина порід 2,7-3,0 т/м³) шари. Назви «гранітного» і «базальтового» шарів умовні і історично пов’язані з виділенням межі Конрада, яка їх розділяє. Обидва ці шари іноді об’єднують в поняття консолідованої кори.

Основна відмінність океанічної кори від континентальної — відсутність «гранітного» шару, істотно менша потужність (2-10 км), більш молодий вік (юра, крейда, кайнозой), велика латеральна однорідність. Океанічна кора складається з трьох шарів. Перший шар, або осадовий, має потужність до 1-2 км. Другий шар — вулканічний, або акустичний підмурівок, має в середньому потужність 1-2 км (за іншими даними, 1,2-1,8 км). Детальні дослідження дозволили розділити його на три горизонти (2А, 2В і 2С). Третій шар океанічної кори — «базальтовий» потужністю 4-8 км (інші дані — від 2 до 5 км).

Вік[ред. | ред. код]

Материкова земна кора є послідовним нашаруванням осадових гірських порід різного віку. Нижні горизонти таких нашарувань є найстаршими. Часто вони можуть бути метаморфізованими, тобто такими, які пройшли певну термічну обробку в земних надрах. Вік гірських порід визначають застосовуючи спеціальні методи. Цим займається наука геохронологія. Великою кількістю радіологічних досліджень доведено, що вік найстарших гірських порід земної кори за торієм-232 є не більшим ніж 3,5 мільярда років. Тому заведено вважати, що вік найстарших гірських порід земної кори не перевищує 3,5 млрд років — а вік нашої планети — приблизно 5 млрд років.

Протягом перших 2 млрд років, можливо, сформувалося від 50 % до 70-80 % всієї сучасної континентальної кори, в наступні 2 млрд років — щонайбільше 40 %, і лише близько 10 % — за останні 500 млн років, тобто у фанерозої. Переломний момент в розвитку земної кори мав місце у пізньому докембрії, коли в умовах існування великих плит вже зрілої континентальної кори стали можливі великомасштабні горизонтальні переміщення, що супроводжувалися субдукцією та обдукцією новоутвореної літосфери. З цього часу утворення і розвиток земної кори відбувається в геодинамічній обстановці, зумовленій механізмом тектоніки плит.

Рухи[ред. | ред. код]

Земна кора, як і гідросфера, є рухомою системою. Глибинними розломами земна кора розділена на блоки. В результаті взаємодії двох сил — тяжіння Землі до Місяця і відцентрової внаслідок обертання Місяця навколо Землі, виникають добові вертикальні рухи земної кори а також припливи і відпливи води в океанах і морях. Подібно такі рухи відбуваються за рахунок обертання Землі разом з Місяцем довкола Сонця. Встановлено, що такі плавні рухи земної кори відбуваються двічі протягом доби і досягають амплітуди декількох десятків сантиметрів. Напрямки цих рухів не є постійними, вони періодично змінюються. У масштабі мільйонів років вони викликали затоплення морем величезних територій і навпаки — виникнення та ріст гірських масивів. Унаслідок такого піднімання земної кори ростуть молоді гори, наприклад структури альпійської гірської системи, до якої належать і Крим, і Карпати. Геофізичними дослідженнями встановлено, що зараз поверхня Карпат піднімається зі швидкістю 0,1 — 10 мм за рік.

Читайте также:  Корь в сергиевом посаде

Коливальні рухи земної кори[ред. | ред. код]

Повільні плавні безперервні вертикальні переміщення мас гірських порід; одна з форм тектонічних рухів. Причину їх вбачають у глибинних процесах, що відбуваються в мантії Землі, деякі вчені — у космогенних процесах. Коливальні рухи земної кори впливають на зміни рівня Світового океану, що є однією з причин трансгресій та регресій моря, на склад, шаруватість і потужність осадів, на інтенсивність процесів денудації тощо.

Радіальні рухи земної кори[ред. | ред. код]

Рухи земної кори, паралельні радіусу Землі. Протікають повільно або швидко, при землетрусах — стрибкоподібно. Нерідко називаються коливальними рухами земної кори.

Основні тектонічні елементи земної кори[ред. | ред. код]

Найбільш древні і тектонічно малорухливі обширні області материків — древні платформи (кратони), утворені фундаментом з метаморфічних порід докембрійської, в основі архейської і ранньопротерозойської доби, які виступають на поверхню в межах щитів, і платформних чохлів. Євразія поділяється на такі платформи: Східноєвропейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Південнокитайська, Індостанська, Аравійська. На других материках — по одній платформі більш великих розмірів. Інший основний тип тектонічних областей материків і перехідних зон — широкі і досить протяжні рухомі пояси, що виникли 1,6-1 млрд років тому і які протягом пізнього протерозою і фанерозою пройшли складну історію тектонічного розвитку.

Головні типи сучасних тектонічних областей ложа океанів — їх рухомі зони — так звані серединно-океанічні рифтові пояси і розташовані між ними і околицями материків більш стабільні області — океанічні плити.

Геологічна будова Землі[2]

Глибина[3]

км

ШариЩільність

г/см³

0-60Літосфера
0-35(75)Земна кора2,2-2,9
35-60… Верхня мантія Землі3,4-4,4
35-2890Мантія3,4-5,6
70-150(400)… Астеносфера
2890-5100Зовнішнє ядро9,9-12,2
5100-6378Внутрішнє ядро12,8-13,1

Хімічний склад[ред. | ред. код]

Більшість (99,79 %) маси кори припадає усього на 9 елементів, масові частки яких представлені в наступній таблиці[4]:

Оскільки кисень і кремній є найбільш поширеними елементами, їх сполуки — силікати, є основними породооутворюючими породами земної кори.

Див. також[ред. | ред. код]

  • Континентальна земна кора
  • Океанічна земна кора
  • Перехідні зони «континент-океан»

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Дослідження гравітаційного поля, топографії океану та рухів земної кори в регіоні Антарктики: монографія / О. М. Марченко, К. Р. Третяк, А. Я. Кульчицький та ін. ; за заг. ред. О. М. Марченка, К. Р. Третяка ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2012. — 308 c. : іл., 6 окр. арк. іл. — Бібліогр.: с. 294-304 (221 назва). — ISBN 978-617-607-206-5
  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
  • Третяк П. Р. Лісівнича історія. Навчальний посібник. — Львів, 2002.

Источник

Акція для всіх передплатників кейс-уроків 7W!

Геологічна будова. Східно-Африканські розломи земної кори

Геологічна будова і рельєф.

В Африці переважають рівнини. Великі гірські масиви охоплюють лише п’яту частину території материка. Це зумовлено тим, що в основі материка залягає давня Африкано-Аравійська платформа. Встановлено, що по­тужність її осадового чохла в окремих місцях становить 7000 метрів. Складчасті споруди, що колись були на її місці, під впливом зовнішніх сил зруйнувалися, утворивши високі рівнини. Вони простягаються на сотні кілометрів. Таким є нагір’я Тібесті.

На півночі та заході материка платформа частіше зазнавала опускань, утворюючи величезні западини. Вони часто затоплюва­лися морем. Нині тут переважають висоти до 1000 м, і тому всю цю частину материка називають Низькою Африкою.

Південну і східну частину материка,де середні висоти перевищують 1000 м, називають Високою Африкою. Тут платформа піднімалася, внаслідок чого з часом утворилися Ефіопське нагір’я та Східно-африканське плоскогір’я. Водночас окремі блоки платформи на сході Африки опускалися, завдяки чому виникла ціла система глибоких розломів у земній корі, що утворили Великий Африканський розлом. Тут відбувалися виливи магми Африканський розлом і виверження вулканів. Деякі з них уже згасли, як, наприклад, найвища вершина Африки — гора Кіліманджаро, висота якої становить 5895 м.

У Високій Африці трапляються як поодинокі вершини, так і великі гірські масиви на краях платформи. Через значну висоту їх називають горами. Такими є, наприклад, Драконові гори. Схили гір нагадують велетенські сходи, що спускаються до внутрішніх районів материка. До узбережжя Індійського океану часто гори уриваються стрімкими схилами. Також стрімкі схили мають давні Капські гори, що простягаються вздовж південного краю Африки. (За картою атласу визначте їхній вік.)

На півночі Африки розташовані молоді Атлаські гори (Атлас). Вони виникли у кайнозої на стику двох літосферних плит. Північні хребти Атлаських гір є продовженням поясу молодих гір Європи, від яких вони відокремилися під час утворення Гібралтарської протоки.

Наука стверджує

Африка «розповзається».

Це пояснюють гіпотезою дрейфу континентів. Після розколу Гондвани Африка, на відміну від інших мате­риків, перемістилася порівняно мало, бо на неї бідьше впливали сили розтягання, а не сили стискання. А розломи в земній корі є доказами тих розтягувальних сил, які впливали на Африканську плиту. Червоне море є також наслідком цих розломів, і вчені припускають, що Східна Африка може колись відокремитися від решти материка, як раніше це зробив Аравійський півострів, а перед ним — острів Мадагаскар.

Під дією вітру й текучих вод в Африці утворилися численні дрібні форми земної поверхні. На значній території Африки господарює вітер, який утворює так звані еолові форми рельєфу (названі ім’ям володаря вітрів бога Еола з давньогрецьких міфів). Це піщані горби, бархани, дюни, окремі з яких охоплюють величезні площі і сягають висоти хмарочосів.

Планування уроків з Географії, відповіді на тести, завдання та відповіді по класам, домашнє завадання та робота з географії 7 клас

Зміст уроку конспект уроку і опорний каркас презентація уроку акселеративні методи та інтерактивні технології закриті вправи (тільки для використання вчителями) оцінювання Практика задачі та вправи,самоперевірка практикуми, лабораторні, кейси рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський домашнє завдання Ілюстрації ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа реферати фішки для допитливих шпаргалки гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати Доповнення зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ) підручники основні і допоміжні тематичні свята, девізи статті національні особливості словник термінів інше Тільки для вчителів ідеальні уроки календарний план на рік методичні рекомендації програми обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь — Образовательный форум.

Авторські права | Privacy Policy |FAQ | Партнери | Контакти | Кейс-уроки

© Автор системы образования 7W и Гипермаркета Знаний — Владимир Спиваковский

При использовании материалов ресурса

ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов — гиперссылка).

edufuture.biz 2008-© Все права защищены.

Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других «взрослых» тем.

Разработка — Гипермаркет знаний 2008-

Ждем Ваши замечания и предложения на :

По вопросам рекламы и спонсорства пишите на :

Источник

§ 12. Тектонічна будова та рельєф, корисні копалини

Підручник з Географії. 7 клас. Довгань — Нова програма

Ви дізнаєтесь:

• які тектонічні структури лежать в основі материка

• про закономірності розташування основних форм рельєфу

• на які корисні копалини багата Африка

Пригадайте:

• який зв’язок існує між будовою земної кори та основними формами рельєфу

• чинники рельєфоутворення

• основні групи корисних копалин

У рельєфі Африки переважають високі рівнини — височини та плоскогір’я. Ця особливість рельєфу пояснюється будовою земної кори та історією її розвитку. Надра Африки — це підземні сховища різноманітних корисних копалин.

1. Тектонічна будова.

В основі Африканського континенту лежить докембрійська платформа, яка в далекому минулому була частиною давнього материка Гондвана (рис. 1).

Активізація внутрішніх процесів Землі в мезозої спричинила розкол Гондвани й рухи окремих ділянок платформи. Деякі ділянки платформи в геологічному минулому піднімалися, утворюючи високі плоскогір’я, інші ж, навпаки, опускалися, у результаті чого виникали великі улоговини. Рухи земної кори, які супроводжувалися численними землетрусами й виверженнями вулканів, привели до утворення найбільшого на суходолі розлому земної кори — Східноафриканського.

Зона розломів, так звана рифтова долина, простягається приблизно на 6000 км — від північної окраїни Червоного моря до пониззя Замбезі. Ширина долини становить майже 100 км. Тут сформувалася велика кількість вулканів.

Африка будова земної кори

Рис. 1. Тектонічна будова Африки.

Африка будова земної кори

Рис. 2. Ефіопське нагір’я — величезний скельний масив із високими гірськими ланцюгами й безліччю окремих згаслих вулканів. Із великої висоти обриси нагір’я нагадують грушу, широку з південного боку та вужчу з півночі. Довжина нагір’я з півночі на південь становить близько 1500 км, із заходу на схід — 900 км.

На північно-західній окраїні материка розташована область сучасної альпійської складчастості, яка сформувалася на стику Євразійської та Африканської літосферних плит. На півдні материка розташовані давні складчасті структури.

2. Рельєф.

Зіставивши фізичну карту Африки та карту будови земної кори, ви побачите, що в межах Африкано-Аравійської платформи розташовані обширні височини, плоскогір’я та нагір’я, подекуди перерізані долинами річок. Материк височіє, ніби стіл серед вод океанів. Над цим «столом» здіймаються окремі гірські масиви, найвищі з яких — Ефіопське нагір’я (рис. 2) та Східноафриканське плоскогір’я, розташовані у східній частині Африки. їхнє утворення пов’язане з деформаціями земної кори в зоні розломів.

Розломи супроводжувалися вулканічною діяльністю, тому на Східноафриканському плоскогір’ї та Ефіопському нагір’ї є великі ділянки лавових плато та великі вулканічні масиви. Із розломами пов’язане й утворення найвищих вершин Африки — Кіліманджаро (рис. 3), Кенія та Рувензорі. Вони розташовані поблизу екватора й піднімаються вище ніж на 5000 м над рівнем моря. Усі три гори увінчані вічними снігами й льодовиками.

На окраїнах материка височіють гірські хребти. На північному заході в області альпійської складчастості сформувалися високі гори Атлас. Вони розкинулися двома паралельними пасмами, розділеними западинами та високими плато. Уздовж південного та південно-східного узбережжя материка простягаються невисокі Капські та Драконові гори.

Значну роль у формуванні сучасного рельєфу Африки відіграють зовнішні процеси — вітер, вивітрювання, річкова ерозія.

3. Корисні копалини.

В Африці відкрито родовища майже всіх існуючих видів мінеральної сировини. Із давніми кристалічними породами платформи пов’язані родовища залізних і марганцевих руд, урану, нікелю, кобальту, вольфраму, золота. У горах Атлас зосереджені значні родовища поліметалевих руд, які містять цинк, молібден, срібло, свинець. Східна та Південна Африка особливо багаті на рудні корисні копалини, утворення яких відбувалося під час виверження магми з глибини Землі та потрапляння її в товщу земної кори уздовж ліній розломів. Із розломами пов’язане утворення так званого мідного поясу — району унікальних родовищ руд. В осадовому чохлі давньої платформи в Північній Африці та на узбережжі Гвінейської затоки виявлені величезні запаси нафти й природного газу.

Африка будова земної кори

Рис. 3. Кіліманджаро — найвища гора Африки та один із найбільших вулканів земної кулі — зовсім ізольовано здіймається посередині відкритого рівного простору. Діаметр кратера вулкана становить 2 км, а діаметр основи конуса — 100 км. Мовою суахілі Кіліманджаро означає «сяюча гора»: на її вершині були зосереджені потужні льодовики, які давали початок багатьом річкам. На жаль, за останні десятиліття через активне танення від льодової шапки вулкана майже нічого не залишилося.

Завдяки вулканічним породам в Африці зосереджені найбільші у світі родовища технічних і ювелірних алмазів. Відкриття родовищ алмазів і золота в другій половині XIX ст. посилило приплив білих переселенців до Африки та спричинило колонізацію материка.

Головне

• В основі Африки лежить давня Африкано-Аравійська платформа. На північному заході та крайньому півдні до цієї платформи приєднуються складчасті області.

• Африка — материк середньовисотних і високих рівнин. На північному заході материка лежать гори Атлас, у південній частині — Капські та Драконові гори. Найвища вершина Африки — вулкан Кіліманджаро.

• Африка багата на різні корисні копалини. Тут зосереджені найбільші у світі родовища алмазів, золота, уранових руд, близько половини світових запасів міді.

Запитання та завдання для самоперевірки 1. Яка тектонічна структура лежить в основі більшої частини материка Африка? 2. Чим пояснюється той факт, що серед форм рельєфу Африки переважають височини та плоскогір’я? 3. Чому найвища вершина материка — вулкан Кіліманджаро — розташований на платформі, а не в складчастій області, як зазвичай розміщуються вулкани? 4. Чим обумовлене зосередження більшості родовищ рудних корисних копалин у Східній Африці та в гірських районах?

Поміркуйте

Спрогнозуйте, що станеться з Африкано-Аравійською платформою, якщо процеси розсування, які відбуваються в зоні розломів Східної Африки, посилюватимуться.

Практична робота 3 (продовження)

Позначення на контурній карті назв основних географічних об’єктів Африки. Позначте на контурній карті основні форми рельєфу Африки: гори: Атлас, Драконові, Капські; вулкан: Кіліманджаро; нагір’я: Ефіопське; плоскогір’я: Східноафриканське.

Практичне завдання

Використовуючи текст параграфа й карти атласу, установіть райони та закономірності розміщення різних видів корисних копалин Африки. Відповідь подайте у вигляді таблиці (у зошиті).

Корисні копалини

Райони розміщення

Закономірності розміщення (зв’язок із тектонічними структурами)

Паливні

Рудні

Нерудні



Источник

Читайте также:  Сабр хакида фозил кори